Безумовно, важливо знати історію України чи її найбільших чи середніх міст, до яких, умовно, можемо віднести Тернопіль, Кременець чи Бережани, а от зовсім інше – це цікавитись і знати історію маленьких містечок чи сіл. Адже їх часто не помічають. Їх історія не така відома і цікава, як, наприклад, Почаєва чи Чорткова. В той же час саме з таких історій маленьких населених пунктів складається мозаїка визначної та героїчної історії України. Наприклад, історія села Лосяч, що на Чортківщині, тільки на перший погляд здається звичайною та буденною. Але тут є костел святого Антонія Падуанського, який вражає погляд та змусить кожного (і вас теж) задуматись, «а чи все в житті я побачив»? А тому детальніше розповість про цей населений пункт та маловідому і прекрасну пам’ятку архітектури Тернопільщини, видання ternopil-future.com.ua.
Лосяч – історія заснування за часів Польщі
Історія міст і містечок Тернопільщини була б неповною, якщо б ми оминули село Лосяч, що на Чортківщині. Село виникло не сьогодні чи вчора. Археологи, тобто вчені, що досліджують матеріальні рештки життя людей, виявили, що тут було поселення з часів Київської Русі – першої держави українців. Назва села походить від зарослів лози, яка стала прихистком для місцевих мешканців під час нападів турецько-татарських загонів в 14-17 ст. За документами населений пункт вперше згадано в 1785 році. На той час він називався Рогізна чи то Рогожна. Вже цього ніхто не знає, що це означає. Але залишки цього прадавнього поселення знайдено в місцевості, що називається Глибока долина.
На сьогодні село нараховує 6 вулиць. Серед яких є такі, що мають цікаві назви: Свиняча кривда та Ринок, а отже, свідчать про існування тут ринкової площі. За польських часів село належало Станіславу Конєцпольському – великому землевласнику та магнату.
Село неодноразово спустошувалось татарами, але продовжувало відроджуватись та жити своїм життям. Під час революції під керівництвом Богдана Хмельницького 1648-1676 рр. село знову ж таки було спустошене про що свідчить запис в історичному документі за 1665 р.: «села Лосячин, Давидківці та Блажеївка або Слобода. Власником тих сіл є його милість пан Гієронім на Бжезю Лянцкоронський, підкоморій подільський, староста скальський. В селі Лосячин нема жодного підданого, на тому присягнув Михайло бурмістр скальський».
Лосяч за Австрії
За часів Австрії, а це кінець 18 – поч. 20 ст. село вже належало родині Голуховських. А це визначні польські за походженням, але австрійські за приналежністю чиновники, державні діячі, дипломати 19 ст. Саме за гроші родини Голуховських тут було збудовано костел Святого Антонія Падуанського. Сталося це за різними версіями в 1889 році; можливо в 1896–1906 рр.
Поруч з костелом стоїть старий мурований млин (за деякими даними він найбільш давня споруда села) датований 1872 р. А поряд -лише уявіть собі – пам’ятник радянському невідомому солдату та оточена гіпсовими янголятами богоматір. Тобто, якийсь сюрреалізм.
Також село крім костелу, про який розповімо згодом, має ще муровану Хрестовоздвиженську церкву 1903 р., яка належить ПЦУ. До цього часу ця церква мабуть була дерев’яною, бо про неї є згадка в польських документах кінця ХІХ ст. А от місцеві греко-католики ходять в Хрестовоздвиженський храм, але не той, що належить православним, а свій, який збудовано в 2007 р.
Костел святого Антонія Падуанського
Взагалі, якщо говорити про релігійну частину життя мешканців Лосяча, то місцеві католики належали до Скалатської парафії, а отже, були змушені їздити чи ходити на служби до Скалата. А це 10 км як не як. Католиків на кінець ХІХ ст. було не мало не багато, а 600 осіб (сьогодні село нараховує близько 1000 осіб населення). Свій храм місцеві католики отримали вже на початку ХХ ст., коли було завершено розпочате будівництво власного костелу. Сталося це в 1906 р. Дати спорудження різні, і можливо це можна пояснити тим, що у 1889 році було споруджено філіальний лапідарний храм, в 1896-1906 рр. його добудували до повноцінного костелу у зв’язку із бажанням заснувати парафію. І тут в 1904 році заснували парафіяльну експозитуру, а 1909 року – парафію (також коштом Голуховських). З 1904 р. священником був Ян Бобчинський, а вже з 1912 р. – Казимир Голицький. 31 серпня 1932 року храм консекрував архієпископ Болеслав Твардовський.
За радянської влади, а саме з 50-х років, храм був фактично єдиним в Скалатській єпархії. І це навіть не зважаючи на те, що священника тут не було майже 10 років. Голицький завершив свою службу в 1953, а після цього сюди приїздив отець Йосип Адамчик. Служби в цей час відбувалися таємно, адже офіційно храм було закрито і перетворено на склад. Але в селі мешкало близько 150 католиків, і тому храм все ж діяв. З 1970-х р. склад у храмі запрацював на повну. Протягом 20 років тут зберігали запчастини для вантажівок та тракторів. Лише в квітні 1990 р. храм знову був відкритий та освячений. В ХХІ ст. відремонтований.
Архітектура храму
Костел виконаний в стилі романської неоготики. Його важливою особливістю є наявність високої гостроверхої дзвіниці, яка домінує над навколишнім пейзажем. Груба фактура стін та бічні контрфорси додають храму середньовічних рис. До ремонту в 2008 р. храм мав красивий дах, але будівельники його замінили, не врахувавши архітектурної цінності споруди, та перекрили споруду металевою черепицею.
При вході в храм стоїть плита, яка засвідчує приналежність його до святого Антонія Падуанського за його святі діяння. Плита була встановлена завдяки кардиналу Болеславу Тарковському, написана латиною і датується 31 серпня 1932 р.
Хто такий Антоній Падуанський
Антоній Падуанський – це священнослужитель, який народився в далекому 1195 році в Лісабоні (Португалія). Навчався в єпископській школі, готувався прийняти сан священика. У 17 років він перейшов до монастиря Санта Крус ді Коїмбіра. В 1220 р. Антоній побачив, як було повернуто з Марокко тіла вбитих християнських місіонерів ордену Святого Франциска. А тому вирішив вступити до нього. З цього часу він проповідує по всій Італії та Франції будучи роз’їзним проповідником. Цим самим він поклав початок теологічній францисканській школі, яка згодом мала величезне значення для всього Середньовіччя. Це було помічено Святим Франциском, який написав йому листа із схваленням його дій.
Також відомо, що в часи його проповідництва сталося так зване «чудо». В одному з містечок населення не хотіло слухати Антонія. А тому він пішов не берег моря проповідувати рибам. Щоб його послухати припливла велика кількість риб, висунула голови і слухали до кінця проповіді, і це дуже здивувало мешканців містечка.
Інше чудо сталося в Ріміні, де жив єретик, який не вірив, що Бог існує. Якось він посперечався з Антонієм щодо різниці в облатці (тонкий білий коржик, зазвичай прямокутної форми, прісний, який випікається з білого борошна та води без додавання дріжджів; ним діляться християни зазвичай римсько-католицького обряду, зібравшись за різдвяним столом) та простому хлібі, стверджуючи, що це все одно є хліб. Для того, щоб визначити, хто правий, було вирішено взяти мула, не годувати його 3 дні, а потім запропонувати йому кошик з вівсом чи кошик з облаткою. І сталося чудо – стверджують сучасники цієї події. Адже мул відвернувся від кошика і повернувся до Антонія з його дарами і навіть став на коліна. Площа тепер носить ім’я Мула. Тут було споруджено невеликий храм.
Чому його назвали Падуанським? Бо багато проповідував в багатому італійському місті – Падуя. Часто його проповіді збирали тисячні натовпи людей. Храми не могли вмістити всіх бажаючих, а тому служби відбувалися на площах. В цей час, багато працюючи, Антоній захворів і помер. Поховання відбулося у вівторок 17 червня 1231 р. В 1232 р. його було канонізовано. Під час канонізації було зачитано опис 53 чудес, вчинених за заступництвом цього великого Святого. У Львові у 1618-1630 роках було збудовано дерев’яний костел і монастир святого Антонія. А також такий костел було побудовано в Старій Котельні, що на Житомирщині, і, звичайно, в Лосячі.
Отже, Тернопільщина багата не лише на замки та печери, а й на релігійні споруди. Відвідаєте Лосяч?
