Поява друкованих книг ознаменувала нову епоху в історії людства та дала поштовх розвитку культури та науки. Вперше започаткували друкування книг шрифтом з використанням металевої ливарної форми в 1440 році. Автором винаходу виступив німець Йоган Гутенберг. Повідомляє “Ternopil-future”.
Розвиток друкарства в Україні
В Україні вперше з’явилися друковані книги в 1574 році. Друкар Іван Федорович випустив видання «Апостол», над яким він працював протягом року у львівській друкарні. В книзі оповідається про діяння і послання апостольські. Саме «Апостол» став першою надрукованою книгою на території України.
До того часу Іван Федорович працював у Москві, де мав власний цех. Однак, місце його праці спалили й він змушений був разом з сином та найближчим другом Петром Мстиславцем перебратися до Великого Князівства Литовського.
Про свою роботу в Москві Іван Федорович відкликався вкрай негативно і зазначав, що через заздрісні почуття багато хто звинувачував його у єресі. Місцеві вчителі та церковні діячі хотіли перетворити Божу справу на зло, хоча самі не відзначалися хоча б якоюсь освіченістю та грамотністю.
В столиці Князівства Литовського українець випустив друком “Учительське Євангеліє”. Для цього Іван Федорович дещо удосконалив друкарський верстат та використовував філігранний папір. Через декілька років він повернувся до Львова, де надрукував «Апостол» та «Буквар».
Під свою опіку талановитого друкаря взяв князь Костянтин Острозький. Зокрема, магнат виділив кошти Івану Федоровичу на будівництво власної друкарні. І вже в 1581 році випустили “Острозьку Біблію”, що містила повне зібрання книг Святого Письма церковнослов’янською мовою.
Коли з’явилися перші книги на Тернопільщині
Появу друкарства в Тернопільській області пов’язують з початком 17 століття. Перша книга побачила світ 12 березня 1618 року під назвою «Зерцало богословії». Її автором був Кирило Транквіліон Ставровецький.
Книгу видано староукраїнською літературною мовою і вона вважається пам’яткою. Фактично Кирило Ставровецький вперше намагався пояснити читачу церковну догматику. Зокрема, у виданні розповідається про основи християнської теології та викладаються знання про природу.
Перш ніж видати книгу Кирило Ставровецький відправив її для отримання думки про його роботу ігумену Йову Княгиницькому. Однак, він розкритикував окремі положення «Зерцало богословії» та порадив автору зачекати з публікацією і спочатку передати свої твердження на розгляд вченим.
Однак, Транквіліон Ставровецький не зважав на негативні думки та все-таки за власні гроші надрукував «Зерцало богословії». Видання вийшло друком в Почаївському монастирі, воно налічувало 115 аркушів, на титульній сторінці автор вказав дату виходу книги – 12 березня 1618 року.
Книгу прикрашали багато гравюр, серед яких герби відомих шляхтичів, ініціали, заставки та інше. Оригінальні примірники «Зерцало богословії» зберігаються в бібліотеках Польщі, України та Росії. Згодом книгу неодноразово перевидавали: історики нарахували понад 50 різноманітних переписів праці Транквіліона Ставровецького.
Варто додати, що в 1619 році автор надрукував ще одне видання – «Євангеліє учительскоє».
Відкриття друкарень в Кременці, Почаєві та Тернополі
Друкарство в Кременці почало розвиватися після заснування братства при Богоявленському монастирі. Саме за сприяння братства в 1633 році відкрито школу та друкарню. З того часу відомо про декілька стародруків, серед яких – проповідь єпископа Атанасія Пузини, книга Сильвестра Косова «О мистиріях или тайнах в посполитости» і підручник з граматики. Історики вважають, що друкарня успішно працювала багато років, і тому було видано чимало книг. Проте, до нашого часу вони не збереглися.
У 18 столітті в Кременці відкрилася ще одна друкарня, яка діяла при Вищій Волинській гімназії. Переважно тут видавалися підручники та наукові праці польською, французькою та латинською мовами.
Найбільша друкарня Галичини та Волині
Ще одним містечком на Тернопільщині, де активно розвивалося друкарство, був Почаїв. З 1730 року при Почаївському монастирі працювала друкарня. Варто додати, що вона вважалася найбільшою друкарнею на території Галичини та Волині. В 1732 році монастир отримав королівський привілей на відкриття друкарні.
Першою книгою, яку випустила друкарня, став «Служебник». Загалом до початку 19 століття в Почаївському монастирі вийшли друком близько чотирьох сотень видань. Переважно вони мали релігійну тематику та видавалися як церковнослов’янською, так і українською мовами.
В Тернополі першу друкарню відкрили лише в 1815 році. Ще одна друкарня почала працювати в 1857 році. Однак, за весь час існування в них не видали жодної книги українською мовою. З 19 століття друкарні перейшли у виданні книг на нові технології, поступово старовинне друкарство відійшло у небуття.
Підпільні друкарні на Тернопільщині у воєнний період
В Другу світову війну друкарні на Тернопільщині працювали підпільно та організовувалися в основному членами ОУН. Ще до початку воєнних дій Організація українських націоналістів взялася за розгортання мережі друкарень.
Так, в Бережанському окружному приводі обладнали друкарню, що працювала під підпільною назвою «Мандоліна». При ній активно працювала і технічна ланка, в яку входили місцеві члени ОУН.
З 1940 року в селі Залісся Бучацького району організували підпільну друкарню ОУН, однак через побоювання викриття з боку німецької окупаційної влади її перенесли в інше місце. На Підгаєччині також працювала технічна ланка, яка мала у своєму розпорядженні п’ять друкарських машинок та циклостиль.
Нову потужну видавничу базу членам організації вдалося відкрити в лісі на межі Підгаєцького та Бережанського районів. Тут працювали відомі на той час журналісти – Цмоць, Вілинський, Горновий та інші.
В основному на друкарнях виготовляли агітаційну продукцію. Особливо робота активізувалася в 1943 році перед приходом на територію Тернопільщини Червоної армії. Варто додати, що в ОУН випускали не лише листівки, але й газети. Зокрема, в Шумському районі в будинку лісничого одного з сіл організували випуск видання «Інформатор».
Члени КДБ намагалися всіляко побороти підпільні друкарні, енкаведисти завзято працювали над викриттям роботи членів ОУН та знищували всі виявлені осередки друку. КДБ навіть вдалося виявити підпільну друкарню, розташовану в Почаївській Лаврі.
Налагоджена роками видавнича система зазнала порушень, однак члени націоналістичного руху не здавалися: замість великих друкарень вони створювали велику кількість міні-друкарень.
Невеличкі друкарні називали гутенбергівками. Вони мали свої переваги використання: невеликі за розміром, легко переносяться та потребували мінімального обслуговування. Все це дозволяло вдало переховуватися від переслідувань енкаведистів та швидко робити велику кількість агітаційних матеріалів.
В ОУН на підпільних друкарнях випускали й грошові документи, на яких зображували символічні малюнки. Наприклад, на одній з купюр зобразили трьох воїнів з різних епох – Київської Русі, часів козацтва та сучасного повстанця у лавах ОУН. Внизу купюри містився підпис «За Українську самостійну соборну державу». Вони символізували боротьбу українців за незалежність, свободу та єдність поколінь.
З часом під тиском більшовицької системи націоналістичний рух пішов на спад. Це відповідно вплинуло і на роботу друкарень.
