Ранок 24 лютого змінив життя усіх українців. Найбільш гостро російську агресію відчули жителі Центру та Сходу України. Рятуючи свої життя, люди змушені були покидати рідне місто та домівку, шукаючи захисту в безпечних регіонах або закордоном.
Подружжя Тамари Василівни та Олексія Михайловича разом з доньками та онуками виїхали з Чернігова та оселилися в містечку Чортків Тернопільської області. Повідомляє ternopil-future.com.ua Про історію подружжя розповіли в Чортківській міській раді.
Перші години війни
Тамара Василівна разом з чоловіком є пенсіонерами. Однак, після виходу на пенсію Олексій Михайлович продовжував працювати. Чоловік завжди вставав першим, оскільки о 7 годині ранку йому потрібно виходити з дому на роботу. В той фатальний день Тамара Василівна почула, як чоловік вранці з кимось схвильовано говорить телефоном. Вона запитала, що трапилося і дізналася про початок війни.
Подружжя зібрало речі, документи та гроші. Олексій Михайлович сходив в магазини за продуктами, адже жодних запасів вдома не було. Сім’я з Чернігова, як і напевно всі українці, до останнього не вірила, що подібне може трапитися.
Забравши всі речі подружжя пенсіонерів вирішили переїхати до доньки, яка жила у приватному будинку. Всі сигнали повітряної тривоги та обстріли родина перечікувала в підвалі. Однак, з кожним днем звуки вибухів та обстрілів ставали все ближчими.
Коли вирішили, що потрібно тікати з рідного міста
Через деякий час сім’я облаштувала безпечне місце в коридорі, проте воно не було таким безпечним як здавалося, адже осколки від скляних дверей також могли поранити. Так тривало до 2 березня.
Діти літнього подружжя почали наполягати на необхідності терміново покинути Чернігів. Тамара Василівна та Олексій Михайлович погодилися заради безпеки дітей та онуків. 3 березня родина разом з двома собаками виїхали до Вінниці, де переночували одну ніч і вирушили далі. Кінцевим пунктом поїздки стало місто Чортків у Тернопільській області.
Приїхавши на Тернопільщину, жителі Чернігова були вражені добротою та гостинністю місцевих мешканців. Спочатку родину заселили в приватний будинок, де ніхто не проживав, однак до їхнього приїзду волонтери завезли в житло необхідну техніку та меблі.
Після реєстрації в міській раді родина отримала засоби гігієни та продукти харчування. Також їм запропонували пожити в гуртожитку медичного коледжу.
В Чернігові залишилися багато друзів та знайомих Тамари Василівни та Олексія Михайловича, які не змогли вчасно покинути місто. Будинок, де мешкало подружжя, поки що цілий. Проте вибухом повибивало вікна. Зараз в Чернігові немає жодних комунікацій, туалети місцеві жителі облаштовують просто у дворі. Телефони заряджають від генератора, який деколи привозять в місто разом з продуктами та водою.
Окрім родини з Чернігова в гуртожитку проживає багато людей, які змушені були тікати від жахіть війни. Вони ходять в гості один до одного та підтримують як можуть. Однак, кожен з переселенців мріє, щоб війна якнайшвидше закінчилася та всі повернулися додому.
