Сотні років панування поляків на Галичині ще й зараз даються взнаки. Численні слова, назви, історичні та релігійні пам’ятки. Одна з них – це костел святого Йосафата, що в селі Звенигород на Чортківщині. І хоча він побудований лише 100 років назад, але його історія і доля тісно пов’язана з тими, кого так мало залишилось в Україні – з поляками-католиками. Адже значна частина їх була виселена радянською владою в 1944-1945 рр. в Польщу. Католики поїхали, а костел залишився… Детальніше про це розповість видання ternopil-future.com.ua.
Історія села в давні часи
Як зазначає видання castles, Звенигород, або як цей населений пункт названий в польських джерелах – Dzwinogród, це населений пункт, що знаходиться біля Бучача, але відноситься до Чортківського району, а отже, Тернопільської області. Взагалі назва Звенигород чи Звенигородка часто зустрічається в Україні. Можливо навіть разів 5.
Село, як і багато інших сіл області, має давнє походження. Тут знайдено пам’ятки Трипільської культури, а це 4-3 тис. років до нашої ери, а отже, 6 тис. років тому там вже жили люди. Зокрема, на півдні села біля одного з безіменних струмків знайдено трипільське поселення. І навіть сьогодні мешканці села продовжують знаходити на своїх городах під час робіт частини кераміки, прясельця, антропоморфні (людиноподібні) статуетки того часу. Останні використовувались як обереги житла, а тому часто зустрічаються у трипільських поселеннях. Про існування тут трипільського поселення свідчили також знахідки на місці будівництва об’їзної дороги навколо Бучача. Поряд з будівельниками працювало кілька археологічних експедицій з Тернополя, Львова, Києва.
Історики говорять, що люди продовжували жити і в часи Київської Русі – держави українців. А один з українських істориків, Л. Махновець, також вважає, що саме поселення біля Звенигорода було центром руського (не російського) князівства першого уділу князя Івана Берладника. Останній був князем звенигородським та галицьким. Боровся за галицький престол з Ярославом Осмомислом (пам’ятаєте в «Слові о Полку Ігоревім» слова про нього «підпер гори Угорські своїми залізними полками, заступивши королеві дорогу, зачинив ворота Дунаєві»). Ось така давня та середньовічна історія села.
Звенигород у 17-20 ст.
А далі почався Новий час. Село належало маєтку Бучацьких, а власником був староста канівський Миколай Базилий Потоцький гербу «Пілава» (Золота). Вже у 1761 р., за польських часів, село вперше згадується в письмових документах як таке, що разом з 17 іншими селами входило до Бучацької римо-католицької парафії. Далі, у 18 ст., Стефан Александер Потоцький передав це село Бучацькому монастирю оо. Василіян. А отже, монахи отримали право молоти збіжжя в місцевому млині, рубати ліс біля села, ловити рибу в річці Стрипа, а також мати пасіку, з якої не потрібно було платити податки.
Про кількість населення цього села є інформація, що у 80-х роках 19 століття тут проживав 771 мешканець, а саме 462 були римо- та 297 греко-католиками. Решта віряни інших релігій.
Пройшли ще роки. І в 20-30 рр. 20 ст. село стало самостійною унітарною ґміною Бучацького повіту. В 1934 р. село віднесли до новоствореної сільської ґміни Подзамечек. В селі з’явилася «Просвіта», кооператив, молочарня, т-во «Луг», Народний дім, хор, «Сільський господар», аматорський гурток, гурток господинь, дитячий садок. Також існувала школа. Щоправда мова навчання була польською. Але що поробиш, адже на той час Тернопільщина була окупована Польщею.
За Другої світової в селі німецькі нацисти вбили всіх євреїв. А потім радянські більшовики-комуністи виселили з села і змусили переїхати в Польщу всіх поляків (55% населення села). Тут поселились українці з Польщі, а також з сіл Кописна, Лодинки та інших у Надсянні.
Пам’ятки села
Село може похвалитися рядом цікавих пам’яток.
- Перш за все, це пам’ятки трипільської культури. Їх складно розгледіти візуально, але можна уявити, особливо, якщо хтось з місцевих жителів подарує вам знайдену на власному городі статуетку тих часів.
- Церква Введення в храм Пресвятої Богородиці (УАПЦ), побудована у 1923 році. Її знищили в Другу світову та відновили в 1989 р.
- Як і багатьох селах Галичини в селі є хрест, встановлений до скасування панщини в 1848 р. Його знищила радянська влада в 1970-х, але він був відновлений, дещо з іншого матеріалу та іншої форми, в 1992 р.
- В 2002 р. тут збудовано за межами села каплицю Божої Матері Зарваницької (мурована).
- Церква Введення в Храм Пречистої Діви Марії (УГКЦ) (2002).
- Також каплиця Введення в Храм Пречистої Діви Марії (2006). Перед тим, вона була дерев’яною, і збудована в 19 ст.
- І власне костел святого Йосафата.
Костел святого Йосафата на початку свого створення
Історія храму має кілька загадок, а саме складно визначити час його створення. Так в книзі Ігоря Седельника подається 1934 р. Також на храмі вказано 1934 р., але окремі дані говорять, що значно раніше. Існує інформація, що місцеві католики належали до парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у Бучачі. У 1889 р., а це більше 130 років назад, їй було вже близько 500, а тому вони збудували муровану філіальну каплицю освячену під титулом Святого Духа і св. Йосафата. Можливо в 1934 р. відбувся ремонт храму. Хоча він схожий на споруду першої половині 20 ст. Як би там не було, але він виник в рамках санаційного режиму польської республіки, яка прагнула збудувати Польщу від моря до моря та ополячити Галичину (поляки ополячували, а росіяни русифікували). Особливістю храму є модерна та дуже цікава архітектура споруди – такі костели будували лише у міжвоєнний період.
Так як після війни поляків було виселено, той храм (як і більшість сільських та міських костелів Галичини) став нікому не потрібним. Його закрили, а далі, як це було типовим для радянської влади, влаштували там склад міндобрив. Були випадки коли в храмах влаштовували електростанції, як в Скалі Подільській, крамниці, клуби, спортивні зали та інші господарські заклади.
Костел в часи незалежності
З 1991 р. храм було повернуто католикам (їх в селі одиниці) і там навіть зробили спробу почати богослужіння, але запах хімічних сполук так сильно в’ївся в стіни, що люди не мали чим дихати.
В костелі 20 років тому почали ремонт. Всередині встановили риштування. Коштів, ні на що не вистачало. Держава, відповідно, нічого не дала. А тому храм й далі стоїть і світить дахом схожим на решето. Крім цього тут завалилися хори, попадали ошатні бляшані троянди, що оздоблювали куполи двох капличок біля входу в костел. Вівтар скоро розвалиться, як і помост під ним. В такому ж стані залізний, поржавілий хрест, розбиті фігурки Христа та ще щось. Загалом шкода, що на Тернопільщині, яка просуває себе, як туристичний регіон, занепадають такі пам’ятки. Костел і справді оригінальний, симпатичний, хай і не шедевр. А для такого села, як Звенигород – головна архітектурна атракція.
Отже, історія нашого краю тісно пов’язана з поляками-католиками, а тому, незважаючи на складні періоди в нашій історії, слід дивитися в майбутнє і будувати сучасну Україну без міжнаціональних суперечок. Важливим кроком в цьому напрямку було б відновлення чи хоча б консервація та збереження ось таких пам’яток польської культури в Україні. Чи яка ваша думка про такі красиві архітектурні шедеври?
