Впевнені, що більшість з нас ще пам’ятають часи, коли мером був не тільки Сергій Надал, а й інші люди. Серед останніх очільників міста варто відзначити Анатолія Кучеренка – людину, яка очолила місто в складний для нього час, а саме на межі розвалу СРСР, а потім і на межі ХХ і ХХІ ст. Сьогодні про його життя та містобудівну діяльність розповість видання ternopil-future.com.ua.
Народження та приїзд в Тернопіль
Як зазначає видання gazeta1, Анатолій Кучеренко мав всі шанси народитися в Тернополі, але не склалося. Справа в тому, що його батьки родом з Лівобережжя, а саме Верхньодніпровська, що на Дніпрящині. Після закінчення Харківського торгового інституту вони поїхали по направленню в щойно окупований радянською владою Тернопіль. Але Друга світова війна швидко перекинулась і на СРСР, а тому батько пішов на війну, а мати переїхала в село Семенівка, що на Полтавщині, де жили її батьки. Там А. Кучеренко і народився 22 листопада 1941 р. Щоправда, щоб не показувати зв’язок з батьком – військовим Червоної армії, мати записала дату народження 8 січня 1942 р. Адже в селі вже були німці.
Далі була деокупація, і радянська влада знову відправила матір в Тернопіль. Анатолію довелось ще рік жити на Полтавщині з дідусем і бабусею. В Тернопіль майбутній очільник міста потрапив в 1949 році, коли треба було йти до школи. Тут він і пішов до першого класу.
Навчання та захоплення футболом в Тернополі.
Жив Анатолій Іванович в Тернополі в кінці вулиці Білецької. Хата, в якій він мешкав, була призначена для двох сімей, а тому там проживала відома в Тернополі сім’я Шкодзінських. На початках не все було зрозуміло щодо мови, якою спілкувались місцеві мешканці. Так, Анатолій Кучеренко розповідав, що одного разу його попросили: «Толю, візьми путню і принеси драчовиння!» Він не розумів, що таке “путня” і що таке “драчовиня”. Виявляється, це відро та тирса, яка була потрібна для печі.
З часом будинок на Білецькій мали знести, а тому матір отримала квартиру на Коперника, там, де зараз Укрпошта, там був старий двоповерховий будинок. Анатолій казав, що поряд була школа, а тому було легко добиратися на навчання. А також тікати з уроків. Щоправда учня Кучеренко швидко знаходили, адже він тікав додому. В шкільні роки вчитися не хотілося, але було бажання грати у футбол. Саме з ним пов’язана значна частина юнацького життя А. Кучеренка.
Про футбол в житті Кучеренка
Анатолій з дитинства захоплювався футболом. Був капітаном збірної області серед школярів Тернопільщини. Виграв тут першість області. Далі свою футбольну кар’єру продовжив на підприємстві, що було попередником Тернопільського комбайнового заводу – механічні майстерні, які знаходились на Зарудді. Там він працював токарем 2 роки і грав за місцеву команду.
Далі було життя в Кременці. Ні, не для навчання, а для футболу, адже він займав все життя молодого Кучеренка. Навчаючись в Кременецькому лісотехнічному технікумі він грав за місцеву команду, яка була серед лідерів обласної першості. Навчання знову ж таки було на другому місці. Далі, після закінчення технікуму, було служба в армії, яка тривала 3 роки.
Але й тут футбол зіграв свою роль. Адже представники військкомату, коли дізнались, що є військовозобов’язаний, який грає у футбол, то залишили його служити в Тернополі. А тому служба проходила в Тернополі в частині ППО, яка тоді знаходилась на Зарудді. За якийсь час частина переїхала в Чернівці, а тому Анатолій і там грав футбол. Виступав на першості Чернівецької області, двічі чемпіоном якої був. Грав також за збірну ППО країни, яку називали «Армією Покришкіна», виступав на чемпіонаті Збройних сил колишнього СРСР.
Вже перебуваючи в армії, зрозумів, що треба навчатися. А тому, слухаючи шум радіохвиль, сидів і вивчав підручники. Вже перебуваючи на службі в Ужгороді, ходив на підготовчі курси, готувався до вступу на інженерно-технологічний факультет Тернопільського політехнічного інституту. Який і закінчив в 1970 р.
Службова кар’єра
Далі була робота на Тернопільському комбайновому заводі. Фактично він її там розпочав ще після школи. Але, закінчивши інститут, вже прийшов туди в якості інженера-механіка. А також отримав посаду головного інженера капітального будівництва підприємства. Займався встановленням у новозведених цехах усієї необхідної механічної частини. Загалом довелось працювати там в період будівництва заводу. Далі почалася робота в міськраді.
Спочатку, щоправда, була діяльність в обкомі компартії, а саме в промислово-транспортному відділі, де й займався питаннями промисловості. Далі 3 роки роботи в облвиконкомі у відділі праці. І лише тоді рекомендували перейти на роботу заступником голови міськвиконкому, де він працював керівником міста у 1984-1991 р.
Тернопільська «Нива» та Співоче поле
У 1984 р. до Тернополя з Бережан перевели футбольну команду «Нива» (виникла взагалі в Підгайцях). Команда не мала свого стадіону, а тому довелось його розбудовувати, адже старий був не в тому стані, щоб приймати чемпіонати України. Місто виділило 200 тис. карбованців. А ще 1,5 млн. дали підприємства міста. Хтось давав матеріалами, а хтось грошима. Когось вдалося просто вмовити, а комусь довелось накривати столи. На той час СРСР доживав свої останні дні, але підприємства міста ще мали запас міцності і тому могли дозволити собі будувати стадіони. А тому вдалося зробити першу реконструкцію стадіону і навіть ще частини Парку Слави. Вперше в історії Тернополя створили футбольне поле з підігрівом.
Також в ці роки звели Співоче поле. Але й тут була проблема. Адже знайшлися скаржники, які побачили зловживання з коштами і поскаржилися у відповідні органи. Все йшло до кримінальної справи. Допомогли зв’язки в області. Адже керував областю Анатолій Корнієнко, який був улюбленцем лідера радянської України Володимира Щербицького. Він поручився перед керівником компартії України за Кучеренка і справу закрили, а на Співочому полі відбувся фестиваль народної творчості України.
Далі почались роботи в гідропарку. Планувалось побудувати і палац «Школяра». Але часу на все не вистачило, а тому цю землю захопив базар.
Містобудівна діяльність Анатолія Кучеренка
В останні роки перед незалежністю Тернопіль стрімко розвивався. Будувалися нові мікрорайони. Мали можливості допомогти місту підприємства. Квартиру можна було отримати швидко. Анатолій Кучеренко відповідав у міськраді за своєчасне будівництво та введення в експлуатацію шкіл, садочків, будинків культури, тролейбусного та автобусного сполучення.
Вирішення питання катедри
Міська Рада отримала право керувати міським життя лише з 1988 р. А тому виникло бажання передати Українській греко-католицькій церкві храм, який нині є кафедральним собором Тернопільсько-Зборівської єпархії. Але до цього цим храмом опікувалась православна церква. Правда священники цієї церкви, мабуть, розуміли, що їм тут не місце. Вони зайві і їм доведеться звідси піти, а тому і не намагалися здійснювати Службу. А тим більше в греко-католиків не було власного храму і вони збирались для Богослужінь на кладовищі. Кучеренко поспілкувався з ними і було вирішено передати храм їм. Але перед тим було спілкування з Філаретом, який був митрополитом УПЦ Московського патріархату. Останній не був проти. Лише сказав: «то краще б вони його вже захопили!».
На цьому справа з храмом не завершилася. Адже на його відкриття прийшли тисячі людей. А ключів від будівлі ніхто не мав. Ламати не хотіли, а тому зрізали замок і впустили віруючих.
Завершення кар’єри
В 1991 р. Анатолій Кучеренко пішов у відставку, як він сказав, через небажання брати участь в політичному протистоянні між чиновниками. Працював в комерційних структурах. Далі був заступником і першим заступником голови ОДА Тернопільщини. Потім була друга каденція (1998-2002) на посаді мера міста. Довелось вирішувати численні питання виплати зарплати працівникам освіти, медицини. Займався питаннями розвитку футболу, очолював федерацію греко-римської боротьби області.
Ось така діяльність на благо міста була здійснена Анатолієм Кучеренком протягом життя. Частину його він присвятив Тернополю. Сьогодні він відпочиває. А що ви запам’ятали з його діяльності?
