Історія та архітектура міст та містечок Тернопільщини така ж цікава та оригінально неповторна, як і, скажімо, історія Львова чи Києва. Просто про останні знають всі, а от про такі перлини, як Кременець, Окопи, Микулинці, Лосяч, Чортків чи Вишнівець – одиниці. А тому детальніше розповість про історичне минуле Вишнівця на Тернопільщині видання ternopil-future.com.ua.
Заснування поселення
Як зазначає дослідниця Зоряна Лукомська містечко Вишнівець має давнє походження. Перша писемна згадка про цей населений пункт – це кінець 14 ст., а саме 1395 р. На той час значна частина українських земель перебувала під владою литовських князів, що стало можливим після їх перемоги над татарами в битві на Синіх водах в 1362 р. Саме після цього українські землі (крім Галичини, яка з 1349 р. була під владою Польщі) увійшли до складу Великого князівства Литовського. З цього часу Вишнівець був власністю литовського князя Корибута Ольгердовича. Але вже 9 липня 1463 р. польський король Владислав ІІІ Варненчик, надаючи привілеї польській шляхті, зазначає, що після смерті власника Вишнівця князя В. Несвізького місто переходить до його сина Солтана. Останній з цього часу починає носити прізвище Вишневецького. Такий спосіб отримання прізвища або надання його власниками новозаснованим поселенням було поширеним способом серед шляхти і магнатів Польщі та Речі Посполитої (спільної держави поляків та литовців).
23 серпня 1494 року біля міста відбулась битва з татарами, яку польсько-русько-литовські війська програли, а тому місто було пограбоване та зруйноване татарами. Десь в цей час містечко отримало Магдебурзьке право, а отже, могло обирати свою владу, суд, сплачувало постійний чинш як феодальну ренту, мало свободу вибору занять (у сфері торгівлі або ремеслах), а отже, населення міста керувалося самостійно, незалежно від волі власника.
Видатні власники Вишнівця: Дмитро Вишневецький
Взагалі містечко Вишнівець розташоване на межі Волині та Поділля, понад рікою Горинь, а тому на його архітектуру впливали існуючі в цих регіонах стилі будівництва, які мали певні регіональні особливості. Існуючий у Вишнівці замок і середмістя від половини XV ст. було родинним гніздом Вишневецьких. Закладення Вишнівця, подібно як і Збаража, приписують Дмитрові Корибутові, хоча за результатами найновіших історико-документальних досліджень ця версія викликає великі сумніви.
В 16 ст. одним із власників Вишнівця був Дмитро Вишневецький або, як його називали, Байда Вишневецький – засновник Запорізької Січі. Його діяльність в розбудові українського війська і боротьбі проти татар, Османської імперії, організації запорізьких, донських козаків, співпраці з московським князівством, відносини з дружиною Сулеймана І Роксоланою – це окрема історія.
Вже за часів Дмитра Вишневецького Вишнівець, як і багато інших міст Тернопільщини (власне, як і сам Тернопіль) відігравав роль оборонного форпосту на шляху татарських походів на Волинь. Поряд з замком розташовувалось приміське поселення – підзамче. Також є відомості про існування оборонних мурів навколо середмістя.
Ярема Вишнівецький
У XVII ст. власник містечка князь Ярема Вишневецький перебудував існуючий на той час замок і уфортифікував його новою бастіонною системою (1640 р.). Про цього власника Вишнівця існує багато даних, які змушують задуматися над роллю української еліти в становленні нації. Ярема Вишнівецький володів на Лівобережній Україні 56 містами та містечками. Центром його земель було місто Лубни (т. зв. «Вишневеччина»). На цих землях проживало 288000 осіб, що сплачували щороку 1 млн. 200 тис. злотих чиншу. І хоча Ярема був вихований в православній родині, але пізніше прийняв католицтво, колонізував землі Лівобережної України і боровся проти повстання українців під керівництвом Богдана Хмельницького в 1648-1675 рр.
Палац Вишневецьких у 18 ст.
Українські землі протягом 15-17 ст. часто були місцем жорстокого протистояння різних військових сил. А тому й Вишнівецький замок часто руйнували, відновлювали, перебудовували. Дослідники містечка пишуть, що Вишнівецькі неодноразово покидали та повертались у своє родинне гніздо, причиною цьому були вагомі історичні події – постійні турецькі набіги, Велика Північна війна. У результаті цих подій замок неодноразово руйнували і відбудовували знову.
У період правління останнього з Вишневецьких, Михайла Сервація, замок було перебудовано на палац, згідно з тогочасними новітніми архітектурно-інженерними поглядами. У 1720 році зведено на базі існуючого корпусу, який було значно розбудовано, резиденцію в стилі класицизуючого бароко. Вона була достойна одного з найбагатших магнатів Речі Посполитої. Проектував цей комплекс, найправдоподібніше, творець перебудови костелу Св. Михаїла Якуб Бланже Деспрес. Палац було оточено бароковим садом проекту Діонісія Міклера.
Палац можна було порівняти хіба що із найпомпезнішою монаршою резиденцією тодішньої Франції чи замком Кронборг у Данії. Зали замку були оздоблені найдовершенішими творами мистецтв та складали найвеличнішу приватну колекцію Речі Посполитої XVIII ст. Після згасання роду Вишневецьких у кінці XVIII ст. їх спадок перейшов родині князів Мнішів, які не просто підтримували у порядку та примножували величезні маєтності, а й часто приймали у палаці найвищу знать тодішньої Речі Посполитої на чолі з королем Станіславом Августом. На початку ХІХ ст. розпочинається процес переходу палацу з рук в рук, а тому всі твори мистецтва, наповнення та оздоблення інтер’єрів, цінна бібліотека втрачаються.
Архітектура палацу
До складу палацового ансамблю на період XVIII ст. входили: центральний двоповерховий корпус, бічні флігелі та галереї, що утворювали просторий курдонер перед головним входом до палацу, бароковий терасований сад та бастіонні фортифікації. Увесь комплекс було обнесено характерною бароковою огорожею. Палацовий ансамбль майже у повному об’ємі є збереженим до теперішнього часу.
До складу спряженої фортифікаційної системи резиденції Вишневецьких входив також комплекс монастиря Босих Кармелітів. Комплекс був уфундований Яремою Вишневецьким у 1645 році, а завершений останнім із роду, Михайлом Сервацієм. Святиня у 1655 році була пошкоджена військами Б. Хмельницького. Упродовж XVII – XVIII ст. комплекс неодноразово руйнували і знову відбудовували. Монастир складався з храму Святого Михаїла, комплексу келій та господарських приміщень. На жаль, у радянський період костел було повністю знищено. Тому на цей час існуючими є тільки споруди келій та помпезна барокова огорожа комплексу.
Важливою складовою історичного міста є бароковий сад Вишневецького палацу, який був розпланований у 1731 році на території родинного маєтку, та у видозміненому вигляді збережений до сьогодні. Парк складався із трьох структурних елементів: нижньої і верхньої платформ, між якими на великому виступі Замкової гори було утворено партерну частину. У ландшафтному вирішенні парку було застосовано стиль природного лісу. Також на цей час частково збережена цегляна історична огорожа та вхідна брама парку.
Біля підніжжя Замкової гори розташовується церква св. Вознесіння, колишня замкова церква XVI ст., яка була родинною усипальницею найперших із роду Вишневецьких.
Сьогодні, як і в попередні кілька століть, головною просторовою домінантою міста в цей час є колишній палац Вишневецьких, який використовується як музей. Разом із історичним бароковим садом, спорудами колишнього монастиря Кармелітів Босих, замковою церквою та фрагментами бастіонних фортифікацій він утворює вагомий історико-культурний осередок не тільки міста Вишнівця, але і всього Тернопілля.
