Тернопільщина – це країна храмів, печер, фортець і замків. Про один з них, який носить горде ім’я Скала, розповість в своєму огляді видання ternopil-future.com.ua.
Чим цікавий замок
Як розповідає видання Локальна історія та Історико-Мемуарний збірник Чортківської округи замок в Скалі можна описати двома словами: «дикий, але симпатичний». Для тих, хто не місцевий і не вміє користуватися пошуком в мережі Інтернет одразу ж скажемо, що він розташований на сході Борщівського району Тернопільської області. Замок належить до заповідника «Замки Тернопілля», але все же не є музейним об’єктом. Його руїни притягують своїм магнетизмом, красою, славним минулим.
Литовська доба в житті замку
Містечко Скала над Збручем належить до старих осель Поділля, знане особливо з історії литовсько-української доби поруч Кам’янця над Смотричем. Ще на початку 14 ст. поселення, де зараз сучасна Скала-Подільська був дерев’яно-земельний форт зруйнований пізніше татарами. Саме тому ми не маємо згадки про Скалу часів Київської Русі. Лише археологічні знахідки польських археологів 20-х рр. ХХ ст. свідчать, що там існувало поселення в до княжі часи. Відновлювати Скалу довелося князям Коріатовичам, родичам литовського князя Вітовта (Вітольда). Брати Коріатовичі побудували тут в другій половині XIV ст. мурований замок для захисту перед татарами. В 1395 році власне Вітовт відібрав в свої родичів декілька подільських місті і серед них Скалу. Причина? Дружба з угорським королем, конкурентом Вітовта Сигізмундом Люксембурзьким.
Але Вітовт помер і в 1430 р. місто (як і вся литовська держава) перейшло до польського короля, а отже сюди прийшла польська влада. За якийсь час місто отримало Магдебурзьке право, тобто право власний суд, право на вибори власного керівництва, так званого магістрату, право на вільне розпорядження власною землею та нерухомістю. Але власник у міста залишався. Просто місто було зобов’язане сплачувати йому щорічно податок та виконувати інші повинності, які були зафіксовані в договорі.
Розбудова замку
В 1515 р. польський король віддав місто в по життєву власність кам’янецькому старості Станіславові Лянцкоронському (1465–1535). Але місто навіть зважаючи на свої природні мури були беззахисним перед нападниками, якими цього разу були кримські татари, а тому в 1516 р. його і замок було спалено. Наступними руйнівниками міста стали румуни, тобто тоді це були волохи, в 1538 р. А тому новий власник вирішив укріпити місто. Взамін старих стін побудували сучасні тому часу бастіонні мури. Допомагали відбудовуватись і самі містяни. За це ї власник звільнив їх від податків на 2 роки.
Загалом історії фортеці Скали – це збірка трагедій та катастроф. З однієї сторони дитинець замку був захищений з 3-х сторін річкою Збруч та скелями, а за півдня було викопано глибокий рів та побудовано порохову вежу. Вона стоїть і сьогодні. Поряд з вежею була в’їзна брама, яка слугувала входом в замок. Через рів підіймався міст, що тримався на ланцюгах. Але не зважаючи на ці добудови та хитрощі замок брали близько 10 разів за декілька століть. Так, в 1620 р. це зробили турки, в 1648 р. війська Богдана Хмельницького. А також в 1651 р. В 1657 р. Д’єрдь ІІ Ракоці. В 1665 р. в описі замку люстратор писав: «Замок, вимурований на скелі й обведений навколо муром, прийшов в цілковите запустіння». Але не завжди замок програвав свої битви. Так, на початку XVII століття він втримався проти турецьких яничар. В часи турецьких воєн замок переходив з рук в руки. Спокій для нього настав аж з середини 18 ст.
Середина 18 ст.
Наступна реконструкція відбулася в 18 ст. В цей час міський староста Адам Тарло вирішив побудувати на території замку сучасний бароковий палац. Але розкошував він в новому розкішному палаці не довго. Адже вже в 1765 р., а отже через декілька років після побудови палацу, його зруйнувала блискавка. Хроніка говорить так: «»Через кілька років після закінчення реставрації палац спалено вогнем блискавки і зараз він стоїть пустий, а особливо знищено бічні прибудови».
Після цього року руїни замку на тривалий час залишили напризволяще. Мешканці міста після цього активно почали розбирати замок собі на будинки та огорожі. Цим же займалися і їх правнуки в наш час. Так, якийсь чоловік навіть збудував басейн для гусей, а для цього використав каміння із замку.
Про замок в ХХ ст.
Старий замок був побудований із твердого каменю, з кам’яними мурами та високою баштою при в’їзді. Т.-зв. «малий замок» круглої форми стояв на висуненому язику скелястого берега річки Збруча з отворами в мурі для стріляння. За ним замок більших розмірів прямокутної форми. Крім стрімкого узбіччя до Збруча замок був оточений ще й з двох інших боків яром, на дні якого плив потік, званий Помийником. Цей потік випливав із лісу, потім плив долинами до містечка, а далі яругою, званою «під Юрлиґою».
Попри замкову башту на захід ішов битий шлях на Лосяч до Чорткова. а на південь від нього стояла мурована церква побудована 1882 р. а далі за нею читальня. Шлях до Чорткова перетинав потік, а за мостом було пригороддя, що називалося «Королівка», знане з того, що мало дуже сильне джерело доброї питної води. Ще воно називалося «Королівська» криниця. Вона одна з найдавніших на Поділлі. Був переказ, що наш король Данило пив із нього воду, відпочиваючи там, бо застала його тут зима. Він пересувався поблизу Чорного шляху зі Львова до Кам’янця, яким гнали татари полонених. Їхав, щоб заплатити викуп татарському ханові. А у зв’язку з зимою довелося його слугам викопати тут криницю.
Далі шлях до Лосяча перетинав частину селища, що звалася «Старою Скалою». У протилежному напрямку від брами до замку шлях скручував із сходу на південь і йшов паралельно до Збруча властивий містечкам попри великий костел старинної будови, оточений оборонним муром із стрільницями і вже по першій війні добудованою вежею готичного стилю. В містечку стояло приблизно 60 невеликих жидівських кам’яниць, що становили малий ринок обабіч шосе. В крамницях багато було багато всякого товару, з якого перед першою війною користало тихцем населення по той бік Збруча. За містечком була побудована кінцева залізнична станція залізничної лінії Борщв-Вигнанка. В містечку була станиця жандармерії та пограничної сторожі, пошта, аптека і лікарі.
Перед залізничною станцією битий шлях звертав знову на захід і йшов через Іванків до Борщева. Тут праворуч простягався величавий парк і палац графів Голуховських до яких належав у XIX і XX ст. великий ключ маєтків. До гр. Голуховського належали в Скалі два великі фільварки, млин і гуральня. Поля скаличан були оточені звідусюди ланами й лісами гр. Голуховського.
Отже, в цьому місті за сотні років мало що змінилося. Спочатку видно чотирьох поверхову пороху вежу. Кажуть, що колись вона була місцем звідки розгалужувалося підземні ходи за межі замку. Далі палац Тарта, оборонні стані. Зникла правда прикордонна застава, палац Голуховському та пам’ятник йому, але зате тут є могила-кенотаф героям УПА. Загалом замок, точніше його руїни знаходяться там, де й 200 років назад, після того, як блискавка зруйнувала палац Тарта. Тут час ніби застиг, щоб почати рух коли в замок прийдуть реконструктори…
