Якщо вивчати історію Європи в ХІХ ст. та історичні процеси на території Волині, яка увійшла до складу Росії в результаті поділів Польщі, то стає зрозумілим, що тут завдяки суспільно-історичним, політичним та соціальним процесам з’явилися нові типи будівель, а саме військових гарнізонів. Їх появі також сприяли нестабільні військові відносини між сусідніми країнами, а саме між Російською та Австро-Угорською імперіями. А тому поблизу кордонів з обох боків дислокували численні війська для швидкого реагування на загострення конфліктів. Детальніше про архітектура військових гарнізонів Волинської губернії ХІХ – початку ХХ століття, а саме про Кременець, який зараз знаходиться в складі Тернопільської області розповість видання ternopil-future.com.ua.
Політичні причини розміщення військ
Як зазначає дослідниця Сергіюк І.М. в результаті поділів Польщі до складу Росії в 1793 р. увійшла Правобережна Україна. А тому тут було утворено Київську, Подільську та Волинську губернії. З Австрійської сторони було створено Королівство Галичини та Лодомерії (Володимирії) з центром у Львові.
Військово-політичне протистояння двох країн вилилось у розташуванні значних військових контингентів вздовж державного кордону. Укріплені пункти в Австро-Угорщині розміщувались по кордонах країни. З боку Австро-Угорщини військові підрозділи дислокувались в прикордонній Галичині. Фактично лінія оборони проходила по містах Чернівці – Коломия – Чортків – Теребовля – Золочів – Броди – Жовква – Ярослав – Ряшів – Краків. Будувались укріпленні пункти і в Російській імперії.
Ідеологічні та релігійні причини розташування військ на Кременеччині
Окрім внутрішньодержавних реформ та посилення оборони південно-західних кордонів імперії, дислокація значного військового контингенту на українських землях мала ідеологічно-політичний характер. Військові формування були підтримкою місцевої влади (російських чиновників), утвердженням верховенства влади та державного устрою імперії, а їх постійна присутність у містах лише підтверджувала це. Розквартирування військових мало також і релігійну складову. Оскільки православ’я було державною релігією, то для них будувались храми на західноукраїнських та польських територіях (де значний відсоток населення сповідували католицизм і уніатство).
Місця розташування військ на Волині
Із 1822 до 1833 року в Житомирі постійно розташовувалася корпусна квартира 3-го піхотного корпусу. Східні повіти губернії були переважно зайняті військами цього корпусу. Із 1834 до 1836 року майже вся Волинська губернія була зайнята військами 5-го піхотного корпусу. У м. Кременець розташовувалася тоді корпусна квартира. Із 1836-го у Волинській губернії розташовувалися війська діючої армії, а саме: піхотні полки та артилерійська батарея цього корпусу, квартира якого перебувала в Києві. До найнавантаженіших за кількістю квартир частин губернії належали такі прикордонні повіти: Кременецький, Дубенський, Володимирський та їх повітові міста.
Чинники для розташування військ
Для зменшення завантаження населення постійним розквартируванням військ, збільшення його концентрації у стратегічно важливих пунктах, укріплення кордонів із сусідньою Австро-Угорською імперією було вирішено побудувати окремі військові гарнізони на території кожного повіту. До кінця ХІХ століття в усіх повітових містах Волинської губернії було розташовано ВГ. Загалом їх налічувалося 11. Основними чинниками, якими керувався Генеральний штаб російської імператорської армії, були природні й транспортні особливості регіонів:
1. Наявність старих укріплень з кам’яними чи дерев’яними будівлями, госпіталями, стайнями, манежами тощо (Кременецький повіт: м. Кременець, с. Вишнівець, с. Н. Почаїв;).
2. На злитті річок, із млинами, паромними переправами, кам’яними мостами (Кременецький повіт: с. Ямпіль).
3. На окремих річках (Кременецький повіт: с. Бережці, с. Ланівці, с. Шумськ).
4. На важливих постах прикордонної варти, митниці тощо (Кременецький повіт: с. Радзивілів).
5. На залізничних шляхах і транспортних вузлах
6. На пішохідних стежках, що поєднували населені пункти (Кременецький повіт: с. Борщівка, с. Білозірка, с. Вербовець, с. В. Загайці, с. Вишгородка, с. В’язовець, с. Залісці, с. Катербург, с. Колодно, с. Людвище,с. Н. Олексинець, с. Ридомиль, с. с. Святець).
Загальна структура військових будівель
Усі будівлі та споруди, необхідні для проживання та обслуговування військових, можна поділити на такі групи:
1. Основні, до яких входили житлові, навчальні, адміністративні будівлі. Споруджували з цегли, бетону та частково деревини.
2. Допоміжні, або обслуговуючі, до яких належали пекарня, лазня, пральня, цойґаузи – муровані, стайні – дерев’яні.
3. Господарські: сараї, навіси, склади, павільйони – дерев’яні; льодовні – муровані; а також туалети та вигрібні ями.
Виокремлювали спеціальні території, що мали спеціальне функціональне призначення:
– для офіцерів – сади, городи;
– для солдатів – місця для складування дров (сіна), загальний плац для стройових занять.
Рекомендована площа для розміщення офіцерських флігелів на повний склад піхотного полку становила орієнтовно 8,2 десятини (або 8,98 га), з розмірами 165х120 сажнів (або 351,5х255,6 м). На такій ділянці передбачалось розміщення житлових будівель для командира полку, квартири для 7 штаб-офіцерів, 21 ротного командира, 42 молодших офіцерів, священика і 4 лікарів. До адміністративних належала будівля штабу з офіцерським клубом.
Усі будівлі розміщували за чіткою перпендикулярною схемою вздовж доріг по обидва боки, окремо розташовували штаб і будинок командира полку. Біля кожної пари будинків мав бути сарай для зберігання дров, льодовня для продуктів, туалет і вигрібна яма. До обслуговуючих будівель цього комплексу належали лазня і пральня. Уся ділянка облаштована транспортно-пішохідною мережею та зеленими зонами. Біля будівель старшого командування розроблено спеціальні під’їзні доріжки та невеликі сквери з клумбами. Виокремлено ділянки для саду та городів.
Війська в Кременці
В Кременці розташовувались 11-й драгунський Ризький полк та 42-й піхотний Якутський полк. Загалом 1856 осіб.
Для їх розміщення на території міста було збудовано два військових гарнізони, з яких зберігся один. У першому, що розташовується у селі Білокриниця (передмістя Кременця), дислокувався 11-й драгунський Ризький полк. ВГ простягається вздовж автомагістралі Кременець – Дубно – Рівне. У радянський період та на початку незалежності України його використовували як військову частину, з 2000-х років комплекс розформовано та занедбано. Територія військового гарнізону відокремлена, має власну транспортно-розпланувальну інфраструктуру: чітко виокремлено адміністративну, житлову, господарську, навчальну зони. Адміністративна частина зі штабною будівлею розташована ближче до міжміської магістралі на незначному підвищенні; вздовж основної внутрішньої дороги були казарми, житло для офіцерів розміщувалось у глибині комплексу. Окремою була господарська зона гарнізону з допоміжними будівлями, що обслуговували усіх мешканців. Розташовувавась вона у дальній частині ділянки й мала сполучення з допоміжною дорогою з виїздом на магістраль.
Другий комплекс призначався для 42-го піхотного Якутського полку та розташовувався у самому місті неподалік залізничної станції. ВГ зруйновано під час Першої світової війни, з комплексу збереглася полкова церква Покрови Пресвятої Богородиці. Обидва гарнізони були максимально наближеними до автотранспортної магістралі та залізниці, що проходили вздовж кордону Російської та Австро-Угорської імперій наприкінці ХІХ – на початку ХХ століття.
