Нам іноді здається, що цікаві місця можна побачити лише подорожуючи далеко від дому. Запевняємо вас, що це не так. Тернопільська область славиться своїми унікальними історичними пам’ятками і святинями. Деяким з них немає рівних у світі. Цікавими культовим об’єктам нашого краю є Підгорянський або Святопреображенський василіянський монастир у селі Підгора, що має досить непросту історію. Далі на ternopil-future.com.ua.
Коли було збудовано перший монастир?
Про Підгорянський монастир у селі Підгора, а тим паче, його цікаву історію знають небагато. Згідно переказів, будівництво розпочалося ще у ХІІ або ХІІІ ст. Проте першу писемну згадку про культову споруду знаходимо в 1650-ому році.
Деякі історичні джерела запевняють нас у тому, що монастир спорудили із дерева, а через деякий час його замінили на камінь. В одній із веж споруди монахи навіть облаштували астрономічну обсерваторію. Щоправда, архітектурні особливості будівлі до ХVІІ століття, для нас, залишаються невідомими як і те, чим жили монахи, їх види діяльності тощо.
У 1663 році в житті Підгорянського монастиря відбувається знакова подія. Польський король Ян ІІ Казимир Ваза підтвердив привілеї культової споруди. У підпорядкування монастиря увійшло село Семенів з навколишніми землями та млин. Також у грамоті зазначалося про те, що монастир на цих землях існує вже дуже давно, а тому зазначені землі здавна належать цій культовій споруді.
У 1970 році новий польський король Михайло Тома Корибут Вишневецький також підтвердив привілеї святині, а через 9 років монастир їх отримав від дружини теребовлянського старости Луки Маковецького. До старих додали нові привілеї.
Монастирське життя у ХVІІІ столітті
На початку ХVІІІ століття Підгорянський монастир перебудували з каменю. Дослідники вважають, що до цього часу він був дерев’яним. Тоді ж споруду обнесли кам’яним муром і встановили надбрамну вежу. Монастир був важливою обивателю і духовним та просвітницьким центром монахів. У його стінах проживало 19 монахів. Це дуже багато у порівнянні з іншими обителями.
У 1711 році ігумен Підгорянського монастиря Діонісій Александрович взяв участь у з’їзді об’єднаного чернецтва, що проходив в Уневі. Монастир розвивався. У його стінах розпочали навчати наукам ченців. У приміщенні облаштували величезну бібліотеку з цінними книгами.
З настанням австрійського періоду Підгорянський монастир закрили. Ця подія відбулася у 1789 році. Надбання святині було розділено між церквами Теребовлянщини, Бучацьким монастирем і Львівським університетом. У Янівський костел перенесли вівтар Преображенської церкви, великий дзвін – у храм Святої Трійці, що у Зарваниці та іконостас до церкви святого Михаїла.
Величезну монастирську бібліотеку розділили між Львівським університетом і Бучацьким монастирем. У середині ХІХ століття було вперше проведено консерваційні роботи під керівництвом Мечислава Потоцького. Заборонили розтягувати монастир на каміння й різноманітні будівельні потреби. До важливої культової пам’ятки тривалий час не було нікому й діла, тому вона поволі занепадала.
Підгорянський монастир у період війн
У роки Першої Світової війни монастир зазнав серйозних пошкоджень. Російські солдати знищили одну із веж споруди. Після завершення війни, у 1926 році, провели повторну консервацію. Храм почали розбирати на будівництво доріг по закінченню Другої Світової.
У 1960 році на його території розташувалася військова частина Теребовлянщини. Тоді ж знову було підірвано одну із веж. У 1993 році залишки Підгорянського монастиря передали сільській громаді. Мешканці окружних сіл відновлювали святиню своїми силами. Через 3 роки завершили реставрацію за проєктом Зиновія Лагуша. Однак у ті роки на території монастиря все ще перебувала військова частина. Її було переведено лише у 2002 році.
Архітектурний комплекс монастиря
До наших днів залишилися лише зруйновані мури Підгорянського монастиря. Відомо, що у ХVІІІ столітті культова споруда була обнесена величезними кам’яними мурами. Висота стін коливалася від 5 до 6 метрів. На височезних мурах знаходилася надбрамна вежа та наріжні вежі. Надбрамну вежу звели ще у 1716 році. Про це засвідчує запис на західній вежі.
Одну із веж ченці використовували як астрономічну обсерваторію. Вона також виконувала сигнальну і сторожову функцію. Монастир неодноразово зазнавав кочових набігів. Його споруда зазнавала руйнувань, однак її швидко відновлювали.
Біля західної вежі знаходилася двоповерхова монастирська будівля. До наших днів зберігся лише її фундамент. Також знаходимо згадку й про дерев’яну церкву Івана Хрестителя. Колишня споруда розташовувалася неподалік монастирського кладовища. Була ще одна – церква Преображення Господнього. Вона мала оборонний тип, поєднувала у собі елементи ренесансу і готики.
На території Підгорянського монастиря розміщувалася також келія і трапезна. На превеликий жаль, колишньої величі цього архітектурного комплексу нам вже ніколи не побачити.Залишається лише гадати яким він був колись. Дослідникам досі бракує історичних відомостей про справжній вигляд Підгорянського монастиря.
Легенда, що пов’язана з Підгорянським монастирем
З Підгорянським монастирем, а точніше іконою Теребовлянської Матері Божої, пов’язана досить цікава оповідь про облогу Теребовлі. У 1673 році турки обложили місто. Щоб відвернути біду, городянам нічого не залишалося як молитися до ікони Святої Матері Божої.
Облога Теребовлі, 1675 рік
У ті часи, до Теребовлі її разом із собою принесли ченці-василіани з того самого Підгорянського монастиря. Турецько-татарська навала намагалася знищити замок і всіх тих, хто там перебував проте їм цього не вдавалося зробити. Вони не завдали шкоди навіть оборонним мурам. Подейкують, що тоді загарбники бачили жінку в білому вбранні, яка ходила і відвертала кулі. Вибухова хвиля величезної сили вдарила по турецьких військах. Тоді ж вони зазнали величезних втрат. Облога Теребовлянського замку була невдалою для османів. Вона завершилася поразкою турецько-татарських військ.
До ікони Теребовлянської Матері Божої місцеві жителі за допомогою зверталися ще у 1651 році. Тоді ж вони також боронили теребовлянський замок від турецько-татарської навали.
Ікона Теребовлянської Матері Божої
Підгорянський монастир споконвіків славився своєю іконою Теребовлянської Матері Божої. На сьогодні вона є найстарішою “плачучою іконою” України. З давніх давен належала родині Римбалів. З покоління в покоління ця сім’я успадковувала чернечий сан у Теребовлі.
Собор Святого Юри у Львові
Першим її місцезнаходженням був саме Підгорянським монастир. У 1673 році ікону привезли до церкви Святого Миколая. Однак через рік було прийнято рішення щодо перенесення ікони у Львівський архикатедральний собор святого Юри. Місцеві єпископи побоювалися того, що турки і татари здійснюватимуть й надалі свої грабіжницькі напади. У прийняті рішення відіграла також близькість Теребовлі до Кам’янця-Подільського, звідки вони здійснювали набіги. Таке рішення прийняв український єпископ Йосиф Шумлянський. Що ж стало потім з іконою та де вона зберігається зараз?
Ікона Теребовлянської Матері Божої до сьогодні зберігається у Львівському архикатедральному соборі святого Юри. Для неї побудували навіть окрему каплицю Покрови Пресвятої Богородиці. На гарно облаштованому престолі розмістили найдавнішу ікону. Після перенесення її до Львова спроби повернути ікону назад в рідну обитель не припинялися. Навіть сьогодні теребовлянці свято вірять у те, що колись таки ікона Теребовлянської Матері Божої повернеться назад. Адже це важлива реліквія Теребовлянщини, важлива її історична і духовна складова.
