Проїжджаючи містом Кременцем, дуже важко не помітити на замковій горі руїни від колишньої фортеці, якій вдалося свого часу зупинити наступ монголо-татарських військ. Величний Кременець замок, або як його ще називають Бона, оповитий таємницями, які так приваблюють археологів, дослідників та знавців з усієї України. Далі на ternopil-future.
Хто намагався завоювати замок?
Історія започаткування, та те, коли саме була побудована одна з найміцніших фортець свого часу достеменно не відомо. Заснування датується ХІІІ століттям. Вже близько 9 століть її мури прикрашають одну із Кременецьких гір. Колись цим замком намагалися заволодіти чимало іноземних завойовників. Та це все виявилося марним. Мабуть через її нетипове розміщення, фортецю так і не вдалося здобути.
Свого часу неприступну твердиню намагався завоювати угорський король з династії Арпадів Андрій ІІ. Це сталося ще в 1226 році, проте для монарха такий “похід” завершився невдачею. Йому так і не вдалося підкорити собі стіни фортеці. Про це навіть згадується у Галицько-Волинському літописі.
Таку ж спробу у 1240-1241 році зробив монгольський хан і полководець Батий. Його вважають одним із найталановитіших і найуспішніших ханів після Чингісхана. Він неодноразово здійснював походи до Східної Європи. Під час одного з таких, відбувся запеклий бій в околицях Кременця. Монголи вирізнялися особливою жорстокістю, вони все руйнували та знищували на своєму шляху. Та Кременецькому замку, одному із небагатьох таки вдалося вистояти під час цієї навали. З цією подією пов’язують один переказ, що широко побутує серед місцевих. Його кременчани переповідають приїжджим і туристам.
Кременецький замок тривалий час не давав спокою іноземним загарбникам. Усі надто хотіли заволодіти цінним стратегічним об’єктом, який так і нікому не вдалося здобути. Ще одну спробу, у 1255 році, зробив воєвода татарського хана Батия Куремса. Та невдалим виявився його похід. Кременецький замок знову вистояв. Переломним в існуванні фортеці виявився 1261 рік.
Тоді монгольський полководець Бурундай наказав князю Васильку знести укріплення, що й було виконано. Він з 1258 року став правителем золотоординських територій на Правому березі Дніпра. Тоді монгольський полководець вимагав знести не тільки Кременецький замок, але й укріплення у Василові, Данилові, Луцьку, Львові та інших містах. Вистояти вдалося лише Холму.
Замок був зруйнований аж до 14 століття. Згодом його відновленням зайнявся руський князь Любарт-Дмитро, а також русько-литовські князі Вітовт і Свидригайло.
Королева Бона у житті Кременця
У XVI столітті розпочався новий етап в історії Кременецького замку. Це, передусім, пов’язано з його новим власником, таємничою королевою Боною. Вона була дружиною короля польського, великого князя литовського, руського і жемайтійського Сигізмунда І Старого. Походила герцогиня з відомого знатного роду. Дуже вирізнялася своєю красою та вмінням вирішувати будь-які справи за хабарі. Фактично сама керувала великою державою при своєму старому чоловікові, вирішувала важливі політичні питання тощо.
Боні Сфорца належало чимало замків на території Королівства Польського та Великого князівства Литовського і Руського. За наказом Сигізмунда І Старого, Кременецька волость разом із фортецею перейшла у власність його дружини. Це тривало з 1536 по 1556 рік. Щоправда, королеві за життя, так і не вдалося побувати у своїх володіннях на Кременеччині. Замок одразу ж взялися перебудовувати. Змінився дещо його стиль- ренесансний. А у випадку нападу, споруду забезпечили сильною обороноздатністю.
Паралельно з цим, у XVI столітті відбувся й опис самого замку. Так, відомо, що тоді фортеця мала 3 вежі й 2 мости. На території навіть знаходилася церква святого Михаїла. Щоправда, зараз дуже важко уявити, де це все розміщувалося, адже від оборонної споруди залишилися тільки руїни. У тому ж столітті розпочалося будівництво колодязя, проте його так і не вдалося завершити.
Замок знову став важкодоступним. Тут знаходилися численні запаси зброї та пороху, а також води, що дозволяло у випадку набігу кочівників, тримати облогу кілька тижнів.
Кременецький замок у козацьку добу
XV- XVIII століття вважають козацькою добою. Героїчне протистояння українських захисників польським,турецьким й іншими загарбникам, назавжди закарбувалося в славному минулому нашого народу. У 1648 році відбулася 6-тижнева облога фортеці козацькими військами. Проте її таки вдалося здобути козаками Максима Кривоноса.
Максим Кривоніс це видатний український військовий діяч у період Хмельниччини. Про нього відомо не так багато, більша частина біографія оповита таємницями. Але безсумнівно, він був блискавичним стратегом і воякою, адже виграв за своє життя не один бій. Під його контроль перейшла значна частина Волині та Поділля. Усіх вбитих під час цього штурму, за однією з легенд, поховали на найдавнішому П‘ятницькому цвинтарі у Кременці. Та чи справді там є козацькі поховання- невідомо.
Після цієї поразки, замок втратив своє значення. Руйнування, які він зазнав під час боїв не відбудовували. Так, протягом століть фортеця, під дієї зовнішних чинників, просто розвалювалася. Дуже довго її реставрацією ніхто не займався. Зараз подекуди залишилися уцілілими деякі стіни і мури. Лише у 2011 році архітектурну пам’ятку почали поступово відбудовувати. На сьогодні вона є не тільки нагадуванням про наше історичне минуле, але й символом нескореності.
Який вигляд мала споруда?
Тривалий час замок слугував резиденцією кременецьким старостам. Гора з трьох боків є обмеженою глибокими ярами, а зі сходу ще з’єднана вузькою смугою вододілу з плато. Її центральна укріплена частина, дитинець знаходився у західній частині.Вона мала ширину – 65 м, а довжину 135 метрів.
До сьогодні збереглася її квадратна надбрамна вежа, яка складається з 2 ярусів. Цікавою є й готична арка- заїзд. У залишках замку можна помітити бічні обороні мури, що збереглися лише частково. Їх товщина сягає 2-3 м, а висота аж до 12 м!
Легенди, які пов’язані зі замком
Замкова гора й фортеця оповита великою кількістю легенд і переказів. Одна із них пов’язана з власницею Кременця, королевою Боною. Згідно неї, дружина короля була зачарована краєвидом місцевості та наказала зшити зі шкіри вбитих тварин міст, який простягатиметься до гори від місця, від якого вона їздитиме. Але під час того, як королева їхала цим мостом, він просто обірвався.
Зараз Бона є символом міста. Тривалий час ця правителька володіла Кременецькою волостю, тому й не дивно, що так багато уваги вділяється саме її таємничій постаті. А ще, у Кременці королева так і ніколи й не була. Вона тільки сприяла розвитку міста.
Ще одна моторошна легенда розповідає про те, що Бона дуже хотіла бути вічно молодою та красивою. Це бажання просто затуманило її розум. У цьому можна вбачити схожість між кривавою графинею Єлизаветою Баторі.
Для цього, вона приймала ванни з крові незайманих дівчат. За переказом, у неї навіть була спеціальна кімната, у якій їх обезкровлювали. Бона вбила близько 300 невинних жінок, та чи правда це?
Чому так і не добудували колодязь? Це питання хвилює багатьох дотепер. За однією з гіпотез, при роботі так і не вдалося дістатися води. Тому цю задумку покинули. Та місцеві оповідають, що на його дні можуть знаходитися цінні речі самої королеви. А ключ від них можна здобути лише у Великодню ніч, адже саме тоді привид Бони з’являється із зв’язкою ключів. Спуститися у підземелля може лише нецілований хлопець. Та не все так просто. Вхід відкривається лише на 12 удар дзвонів, алене надовго. За легендою, ще нікому не вдавалося винести із собою скарби, усі хто перебував у підземеллі, залишалися там навічно.
Цікава легенда і про “Чернечу гору і сміливого монаха, який врятував Кременець від Орди”. Коли монгольське військо йшло у сторону Волині, один із монахів Києво-Печерської лаври вирушив у дорогу, попередити мешканців Кременця про небезпеку. Монах Георгій бачив ці всі жахіття, що творила Орда , на власні очі. У дорозі без відпочинку, їжі та сну чернець пробув три дні. Це була зима. Через виснаження кінь помер, тому деяку відстань монах долав самотужки.
Але Георгію вдалося вчасно добратися до Кременця та попередити її мешканців. Тому коли татари прийшли до міста, не застали там кременчан. Усі заховалися на Замковій горі, а щоб Орді не вдалося до них добратися, гору облили водою. Від морозу там утворився лід. Місту вдалося вистояти.
