Тернополю пощастило. На відміну від Хмельницького, Калуша, Вінниці, Львова чи Бережан, де радянська влада створила чи залишила в’язниці прямо в центрі міст. Сказати, що вони вписуються в міську архітектуру і сприяють потоку туристів, буде неправдою. А тому Тернопіль може пишатися, що його в’язниці були зруйновані, перетворені на музеї чи просто стали частиною потрібних місту об’єктів. Детальніше про в’язницю Тернополя розповість видання ternopil-future.com.ua.
Початок
Як пише видання 20 мин. розповідати історію про тернопільську в’язницю складно. Її історія все ще не написана, а тому нам залишається збирати уривки інформації про існування. Для початку варто згадати, що першою міською в’язницею були підземелля замку. Зокрема, краєзнавець Ісидор Кордуба писав, що в його підвалах та льохах було знайдено кайдани, якими ув’язнених приковували до його холодних та вогких стін. Однак, це не була в прямому значенні в’язниця.
Росія і поява в’язниці
Там, де Росія – там в’язниця. Адже саме після перебування росіян в Тернополі на початку ХІХ ст. в місті з’явилась повноцінна тюрма. Дослідниця Тернополя Любомира Бойцун пише про це так, що споруджено в’язницю в глибині подвір’я по вулиці Міцкевича під час панування царської Росії у 1810-1815 роках. З того часу нам залишилися Староство та Окружний Суд з тюрмою (вул. Міцкєвіча). Більше того, її споруда збереглася до наших днів, але чомусь вже на вул. Валовій, 11. Тепер у ній діє паспортний стіл та інші відділи управління МВС. На стіні уже екс-тюрми – меморіальна дошка, яка нагадує про радянські звірства над в’язнями у 1939-1941 роках…
Пройшло 50 років і було вирішено збудувати для в’язнів капличку. А тому 18 червня 1872 р. було закладено наріжний камінь під будову каплиці на подвір’ї в’язниці в центрі міста. Її фундатором був Громницький, власник села Ласківці.
Хто сидів
Про ті часи збереглося чимало свідчень про в’язнів, які там сиділи. Так, Хаім Сімон Фрім з Садгори та Іполіт Мокрицький з Хоросткова були арештовані і отримали на харчування з міської каси на 6 і 7 квітня 1875 року по 15 центів, разом 60 центів». Також згадуються Нестор Жуковський, Василь Гладиш, Валер’ян Яворський, Іван Прусак, Дмитро Дмитрів, Марія Стахів, Францішек Маєвський, Гринько Зубрицький, Іван Шевчишин, Микола Марчук.
Для потреб в’язниці часто використовувались селяни та міщани з їхніми возами. Зокрема, установу обслуговували Ян Дебельський і Павло Джус. Жінок там сиділо значно менше чоловіків. А якщо почитати прізвища, то стане зрозуміло, що сиділи представники різних націй, і євреї, і німці, і українці. Часто бувало, що сиділо там за одну добу лише 1 чи двоє, а бувало що й 11 осіб. І це при тому, що населення міста складало близько 20000 осіб.
В’язниця на поч. ХХ ст.
Приміщення в’язниці завжди користувалось популярністю. В довоєнний період там тримали тих, хто мав борги, за крадіжки та інші злочини, в тому числі політичні, а під час війни для утримання дезертирів, противників режиму чи знову ж таки особливо небезпечних злочинців. А тому приміщення використовувалось російською владою, ЗУНР, а далі поляками.
В період 20-30 х рр. до тюрми потрапляли переважно за політичні злочини. Про це й писала преса. Так, повідомлялось про вбивство Степана Королюка комуністичного провокатора. Його вбили Роман Міхенко і Евстахій Герман. Вони пізніше перейшли Збруч і здалися польській владі за що перший і був засуджений судом. Так писала газета «Діло» за 21 травня 1926 року.
6 квітня 1929 р. випустили з в’язниці учнів гімназії Кордубу Ф., Сливинського О., Рудика В. і Логая І., яких звинувачували в приналежності до «Пласту».
Що їли ув’язнені
Є інформація про те, що їли ув’язнені 1936 р. ці смачні деталі ми отримали завдяки інформації розміщеній в Dziennik Wojewódzki, тобто офіційному органі Тернопільського воєводства. Передаємо запит на закупівлю так, як в офіційному документі.
Тернопільська тюрма закупить шляхом необмеженого торгу для складів Тернопільської тюрми, необхідне на час від 1 січня 1937 року до 31 березня 1937 року включно, артикули, а саме: 1200 кг мішаних бобів, 1000 кг, каші пшона, 1000 кг грецької крупи, 1000 кг ячної крупи, 1000 кг ячмінної крупи, 2000 кг борошна пшеничного 65%, 10000 кг борошна житнього цільнозернового 97%, 300 кг житнього борошна, 600 кг горошку жовтого, 600 кг зеленого горошку, 6000 оселедців в бочках, 400 кг. манної крупи цукру, 300 кг зернової кави (смажений ячмінь з домішкою цикорію) 600 кг, шпик солоний 1 сорт 600 кг, яловичина 1 сорт 1500 кг, яловичих і свинячих кісток 200 кг, сало свиняче I ґатунку. Тендерні пропозиції на поставку вищевказаної продукції повністю або частково в запечатаних конвертах з написом «пропозиція на поставку продовольчих товарів» з можливістю додавання зразків, подавати до канцелярії правління Тернопільської тюрми, не пізніше 28 грудня 1936 р. до 12 дня. Тендерна пропозиція повинна супроводжуватися тендерною заставою в розмірі 3% від вартості запропонованої поставки. Більш детальну інформацію про вищевказані доставки можна отримати щодня, крім неділі та святкових днів, у начальника Тернопільської СІЗО з 10.00 до 12.00.
Друга світова війна і в’язниця
Трагічними для в’язнів в’язниці стали події війни. Під час відступу радянських військ перед німцями було знищено значно частину ув’язнених. Так, начальник тюрми № 1 НКВД Тернопільської області писав капітанові держбезпеки Філіпову: «2.07.1941 р. УНКДБ та УНКВС евакуювалися, не попередивши мене і не сказавши, як бути мені. 3.07.1941 я змушений був залишити в’язницю та знищити всі облікові документи та справи». На другий день війни, – повідомляв він, – у Тернопільській тюрмі перебувало 1 790 в’язнів. До 2 липня відпущено 217, а 560 осіб передано «для витрати» (знищення). П’ятьох в’язнів, хворих на туберкульоз, залишили в камері напризволяще.
Коли німецькі війська вступили до міста, то було виявлено цей злочин. Трупи замордованих були жахливо понівечені, мали порозбивані голови, відрубані або викручені руки й ноги, повипалювані сигаретами очі, вирвані нігті та вуха. У ланок повідрізувані груди. У багатьох руки були зав’язані телефонним дротом або мотузками. Трупи двох дівчат зв’язані колючим дротом. В однієї був розпоротий живіт і в нього вкладено дохлого кота, в іншої – здерта шкіра з рук, від долонь до ліктів, а рани посипані ячмінною половою з остюками, волосся повириване. Більшість вбитих були отруєні миш’яком. На території в’язниці виявлено старі масові могили вбитих. Це були переважно українці та поляки. Займалися похованням євреї міста, яких заставила німецька влада. Під керівництвом лікаря Р.Острозького 30-40 місцевих євреїв, працюючи кілька днів, викопали 480 (за іншими даними – 581, 640) трупів. Поховано усіх на Микулинецькому цвинтарі в одній могилі.
Зухвала втеча
В лютому 1947 р. в тернопільській в’язниці сталася втеча про яку ще довго говорили. 4 учасники ОУН, які були засуджені до смерті змогли втекти. Напередодні вони знаходились на третьому поверсі будівлі, що виходила вікнами на вул. Руську. Між тюрмою та сусідніми будинками височів мур, над яким тягнувся колючий дріт. На кожному розі в’язниці стояла вишка з кулеметником. Дах двоповерхового будинку за кільканадцять метрів навпроти в’язниці (там зараз «Роксолана») вкривав майже метровий шар снігу.
Втеча готувалась заздалегідь. З підлоги було витягнуто дошку, а з вікна знято дротяну сітку. Далі вночі, коли падав густий сніг, четверо спритних хлопців, розгойдавшись на широкій дошці, висунутій з вікна третього поверху, стрибнули на снігову перину, що вкривала дах сусіднього напівзруйнованого дому. Вартовий дрімав, а тому втеча вдалася. Втікачів не спіймали, а їх вчинок обростав все новими та новими деталями.
Отже, тернопільська в’язниця – це переважно трагічне місце.
