Хотіли б потрапити в Рай? Якщо ви християнин, то відповідь, впевнені буде ствердна, якщо не віруюча людина чи іншої віри, то можливо задумаєтесь. Але в даному випадку мова не про фантастичне місце про яке говориться в християнських текстах, а про населений пункт на Тернопільщині, який отримав таку назву за мальовничу місцевість і не лише за це. Детальніше про відомий своєю назвою населений пункт нашого краю, походження його назви та архітектуру розповість видання ternopil-future.com.ua.
Про історію Раю
Як розповідає видання Локальна історія та сайт castles, село Рай знаходиться за 2 км від Бережан. Навколо гори, ліси, річки. Ця місцевість стала власністю Сенявських в 1530 р. В цей час король Польщі Сигизмунд ІІІ передав йому всю Бережанську волость з побажанням перетворити село Бережани в місто з магдебурзьким правом. Сенявські справились з завданням. Ця місцевість була їх власністю до 1726 р., коли помер останній з їх роду – гетьман Адам-Микола. Гетьман до речі приймав в Раю Петра І та Івана Мазепу в травні 1707 р. Кажуть навіть, що на царя в Раю пробували напасти противники дружби з Росією, і Сенявському довелося евакуювати високого гостя підземним ходом.
За час володіння Бережанщиною Сенявські розбудували місто та навколишні села. В Раю було побудовано мисливський палац та приміщення для челяді вже до 1660 р. Навколо розкинувся парк. В замку відбувалися бали та прийоми.
Походження назви
Свою назву село Рай отримало після зустрічі молодих наречених Адама Сенявського – власника цих земель і спольщеного магната та його обраниці Єви. Гуляли вони якось в парку біля палацу і думали, як би то назвати місцевість, яка розкинулась навколо. Наречена каже «Ти зовешся Адам, а я Єва, отож хай ця оселя має назву – Рай». І хоча в Адама Сенявського не було дружини на ім‘я Єва, але повіримо, що, бо дружину Синявського звали Ельжбетою.
Як би там не було, але в селі Рай вже в 1668 р. прожило 12 родин: Клецори, Свердуни, Барани, Білики, Матуси та Маруневичі.
Потоцькі та Рай
В Сенявського була дочка Софія (1711 р. народження). Вона вийшла заміж за князя Августа Чарторийського. Внучка Сенявського Ізабелла, отримала в 1778 р. всю спадщину і вийшла заміж за князя Станіслава Любомирського. Правнучка Олександра за Олександра Потоцького. А тому тепер всі Бережанські маєтки стали власністю Потоцьких.
Саме Олександр Потоцький розбудував старий палац побудувавши нове приміщення і розбивши тут парк. Це необхідно було зробити, бо після приходу шведів місцевість була зруйнована. В парку посадили рідкісні породи дерев, завели лебедів. Палац мав чотири гарненькі башти на кожному з рогів будівлі та гарний фронтон, але на жаль ця краса не збереглася.
В палаці була бібліотека на 3030 авторів в 4032 томах та 544 брошурах. Тут знаходилася навіть Острозька Біблія – одна з найстаріших українських книг 16 ст.
Поряд з палацом були конюшні, де гарцювали породисті рисаки. Але вже на початку 18 ст. палац прийшов в запустіння. В другій половині ХІХ ст.. палац було перебудовано за проектом Яна Рудського-Венджика.
У 1830 р. село постраждало від чуми. Біля лісу було насипано могилу з жертвами пошесті. Церкву тут побудували лише в 1878 р. Для цього Станіслав Потоцький дозволив перебудувати муровану кузню, що була в парку. А його син Якуб – останній Потоцький, подарував пізніше громаді села нову ділянку землі на церкву на початку села. Допоміг також й коштами.
Не пощадили красу палацу світові війни. Він втратив свій класицистичний декор. До 1936 р. він належав Потоцьким. В цьому році помер останній з цього відомого роду – Якуб Потоцький. Після цього маєток перейшов у власність фонду боротьби з раком, а радянський час тут відкрився дитячий санаторій. В 1952 р. палац відремонтували, але як часто буває в СРСР – спростили. А для чого зберігати красу, адже в країні Рад і так може бути.
Рай сьогодні
Зараз Рай – це невелике село біля Бережан. Там живе приблизно шістсот осіб. Ліворуч від села височить гора Вовкова. Вовків тут давно немає, але з верху гори відкривається чарівний панорамний вигляд на Бережани та Рай. На півночі села видно цегельню, що виробляла продукцію для всієї округи.
Як розповідає місцевий житель Богдан село так називається, бо парк створювали за біблійними мотивами. Створив проект чоловік, що проектував Софіївку, ту що в Умані. Граф Потоцький заповів поховати його в Раю, а серце відвезти в Краків. В 1946 р. росіяни, які прийшли на ці землі знищили статуї Адама та Єви, які стояли в парку біля джерела. Пан Богдан також повідомив, що челядь Потоцького називали в народі «райські сракодуї». А ще в Раю добре жити, а от тільки, якщо відремонтують дорогу і тут зроблять туристичну Мекку, то місцевим жителям життя тут не буде. Людей буде багато, п’яних, таких, що смітять, галасують, а парк «же не гумовий».
Пан Богдан також скаржиться на місцевого народного депутата Івана Чайківського, який обіцяє зробити з парку та палацу розважальний центр з звіринцем, каретами, атракціонами. Місцевим обіцяє видати абонементні квитки, заборони випасати худобу в парку, палити вогнища і загалом доглядати за парком. Також зазначає депутат, що парк не стане приватною власністю, а буде на балансі Бережанської міської ради. Але місцеві цьому не вірять і все роблять своїми руками. Зокрема, за 2 роки зробили стару греблю вклавши сюди 300 тис. власних та позичених коштів та купу дармової праці. Тепер ставок має стовпи, ліхтарі, а отже власне освітлення, він зарибнений карпом та білим амуром. Тут мінімум сміття, тому що місцеві за собою прибирають. Чого не скажеш про гостей парку.
В самому Раївському парку зараз тиша. Інколи видно напів розвалені будівлі, старий мур збудований з цегли з літерами JHP. Біля палацу фонтан. Сам палац виглядає так, ніби з нього здерли все найкраще, що було. Залишились голі стіни, плями, тріщини. Пан Богдан розповідає, що ремонт давно не робили. А коли будували, то все робили по правилах: штукатурка на кованих цвяхах, вапно на яйцях. Поряд з палацом похований граф Потоцький. Ось лише росіяни викинули його кістки.
Зараз будинок і 4 га землі використовується Єпархіальним управлінням Сокальської єпархії УГКЦ. Тут відновлювались діти з інвалідністю.
Пан Богдан також розповідає про тунель, який йшов від палацу до Бережанського замку. В своє дитинство він заходив в ньому на 7 метрів, а далі боявся.
Дуб Хмельницького
В парку є старий дуб під яким за переказами відпочивав Богдан Хмельницький в 1648-1654 рр. З цього часу пройшло понад 350 років. Власне вік дерева значно більший. Можливо воно шуміло листям ще за княжих часів. Тому й 700-річний велет і названий ім‘ям гетьмана. Колись воно було деревом-патріархом Тернопільщини. Обхват стовбура 7 метрів. А зараз дерево виглядає, як великий пеньок. Залишився лише остов, його скелет. Хоча товщина стовбура, без кори та гілля і підтримці металевих обручів він вражає. Його можна було врятувати, кажуть тернопільські ботаніки, доглядачі дерев. Просто треба було як під час гангрени відрізати хвору частину. А зараз вже пізно. Велетень помер. Надіємось з цього зроблять висновки і збережуть хоча б палац і парк, які теж повільно помирають без господаря.
Отже, село Рай разом з парком і палацом Синявських та Потоцьких – це цікаве місце, яке варто відвідати усім, то хоче більше знати про Україну.
