Будівництво житла в Радянському Союзі – це завжди асоціація з термінами «централізація», «стандартизація», «індустріалізація», «п’ятирічка», «змагання», а ще низька якість. Загалом – це масове будівництво, яке переслідувало ціль побудувати швидше і розселити всіх робітників, які ще вчора були селянами, а завтра партія побудує ще. Так було в Москві та Ленінграді в другій половині ХХ ст., так було і в Тернополі. А тому про масове будівництво міста, його мікрорайони, формування сучасного обличчя міста, детальніше розповість видання ternopil-future.com.ua.
Причини будівництва житла в Тернополі
Як розповідає дослідниця цього питання Наталя Мисак, початок масовому житловому будівництву було покладено в багатьох європейських країнах в ХХ ст. Але його переважно асоціюють саме з країнами, які були окуповані СРСР під час Другої світової війни. Причинами такого будівництва стало, те, що на початку приходу більшовиків до влади нове житло практично не будувалося, міста були перенаселені, а приріс населення був непропорційний зростанню нового житла. А вже в цей час, в результаті початку індустріалізації, колективізації, голодомору, українські селяни почали втікати з сіл в міста, а отже міське населення швидко зростало. Сказане не має відношення до Тернополя, який до 1939 р. знаходився в складі польської держави і, як і в минулі десятиліття, продовжував нараховувати до цього часу приблизно 40 тис. населення. Але ситуація змінилася після ІІ-світової війни. Війна зруйнувала значну кількість будівель житлового фонду міста. А тому зростала необхідність в новому житлі. Саме з цією метою в 1948-1949 рр. було побудовано перші тісні, непрактичні, малоякісні будинки по вулиці Богдана Хмельницького. В Тернополі вже 1946 р., як зазначають дослідники історії міста Петровський О., Гаврилюк О., Окаринський В., Крочак І. працювало 12 підприємств та 8 артілей. В 1947 р. в місті вже працювало 22 підприємства, в 1958 р. – 28 промислових підприємств. В той же час чисельність населення міста складала лише 26 тис. населення.
Необхідність надавати житло номенклатурі (партійним чинам), спеціалістам, робітникам, інтелігенції змушувала спочатку підселяти людей в готове житло, будувати житло «полегшеного типу»: бараки, землянки, зменшувати норму житлової площі на одну людину з 5,5 кв. м., до 4-х. Будівництво комунальних квартир вирішувало питання економії: один санвузол, плита, водопровідний кран на десять – п’ятнадцять сімей. А тому будувалися перш за все комуналки та гуртожитки.
На той час в СРСР капітальних будинків будувалося занадто мало в силу їх дорожнечі, а будівництво бараків було обмежено постановою РНК (Рада народних комісарів СРСР) в 1934 році «Про поліпшення житлового будівництва», що призвело до зменшення загальних обсягів будівництва. До того ж війною було зруйновано близько 70 млн. кв.м житла України. Таким чином, назріла житлова криза, яку необхідно було вирішувати.
Постанови партії про будівництво
В кожній країні світу масове житлове будівництво стартувало по різному. В СРСР цьому сприяли свої специфічні передумови, що впливали на формування його локального інваріанту. Тут мали значення нормативні документи, які відображали політичні курси та спрямовували архітектурний та містобудівний процес у країні в повоєнні роки. Першими кроками тут можна вважати: доповідь М. Хрущова про розвиток будівельної галузі на ІІ Всесоюзній нараді будівельників, архітекторів та працівників промисловості будівельних матеріалів, будівельного та дорожнього машинобудування, проектних та науково-дослідних організацій (1954 р.); постанову «Про заходи щодо подальшої індустріалізації, покращення якості та зниження вартості будівництва» (1955 р.); постанову «Про усунення надмірностей у проектуванні й будівництві» (1955 р.); постанову ЦК КПСС і Ради міністрів СРСР «Про розвиток житлового будівництва СРСР» (1956 р.).
Під час «раціонального періоду» (1957-1991 рр.) для переведення будівництва на індустріальну основу ухвалено такі документи: затверджено норми проектування малогабаритних житлових квартир для заселення однією сім’єю (1958 р.); пленум ЦК КПСС підтримав створення в масовій кількості домобудівельних комбінатів (1959 р.); постанова ЦК КПСС і Ради міністрів СРСР «Про заходи покращення якості житлового будівництва» (1969 р.); затверджено нові норми проектування житлових споруд (1971 р.); постанова ЦК КПСС і Ради міністрів СРСР «Про основні напрямки пришвидшення рішень житлової проблеми в країні» (1986).
М. Хрущов і масове житлове будівництво
Головним каталізатором масового будівництва в СРСР була політика М. Хрущова. Саме він різко розкритикував політику Й. Сталіна, соціалістичний реалізм в архітектурі, а особливо – житлове будівництво цього періоду, репрезентоване більшою мірою багатоповерховими будинками із просторими квартирами та орнаментованими фасадами, яке стало привілеєм для невеликої кількості обраних, проте майже не зменшило житлову кризу у країні. Критикуючи високі стандарти житлового будівництва, М. Хрущов питав:
«Ви хочете побудувати тисячу задовільних помешкань чи сімсот хороших? Чи краще, щоб громадянин мешкав у задовільному помешканні, чи чекав 10-15 років дуже хорошого?»
Відповіддю М. Хрущова на соціальне замовлення став новий підхід до проектування та будівництва.
Виступаючи «не проти краси, а проти непотрібних деталей», М. Хрущов апелює не лише до естетичного й економічного, але й до етичного аспекту архітектурної професії. Він стверджує, що архітектори прагнуть залишити свій слід у міському силуеті, проектуючи невиправдані «прикрашання», які оплачуються зі скарбниці, а крім того вони є анахронізмом. Натомість його тезою є те, що нова архітектура, щоб стати відповідним місцем для нової людини, має виглядати сучасно навіть у майбутньому. Відповідність споруди «своєму часу має забезпечуватися спрощенням, стандартизацію й відмовою від зайвого декору», тому радянська архітектура – це «архітектура природної простоти, строга у формах та економічна».
Хрущов намагався досягнення важкої промисловості застосувати і для вирішення житлової проблеми. А тому було ініційовано розвиток типового будівництва на основі крупних бетонних панелей. Високої ефективності цього методу треба було досягти завдяки швидкості проектування, виготовлення конструкцій і монтажу. За вказівкою Хрущова у Франції придбали механізовану лінію з виробництва панелей; вивчили американський досвід типового будівництва. Виявилося, що будинки можна монтувати з блоків, привезених прямо з заводу, в рекордно короткі терміни, паралельно виконуючи і оздоблювальні роботи.
Житлове будівництво в Тернополі
Після Другої світової війни в Тернополі, зважаючи на зростання його населення, було вирішено провести газогін. Це сталося в 1948 р. Але такий крок не мав суттєвого впливу на зростання житлового будівництва. На це вплинули плани держави на будівництво нових промислових підприємств та житла для його робітників. Так в 1966 р. розпочалось будівництво бавовняно-прядильного комбінату, перша та друга черги якого стали до ладу ще до 1970 року.
Ще в 1939 р. в Тернополі постала перша машинно-тракторна майстерня, яка з травня 1944 р. почала називатися Тернопільська міжрайонна майстерня з капремонту, далі в 1949 вона вже називається заводом з ремонту тракторних і комбайнових двигунів, в 1959 році це підприємство реорганізовано в машинобудівний завод, а від початку 1970-х – комбайновий завод.
Запрацював Тернопільський м’ясокомбінат. У 1971 році на базі заводу «Електроарматура» було створено головне підприємство виробничого об’єднання «Ватра». В 1972 р. працювали 44 промислових підприємства. А отже, зростало населення, яке наприкінці 1970 року становила 85000, а в 1972 році – вже 97000 мешканців.
Мікрорайони міста
Перші хрущовки – основні елементи масового житлового будівництва – почали зводити в 1957 р. В них закладалося, що квартира повинна мати комору або вбудовану шафу (досить містку), спальню (6 кв.м. на одну людину, 8 кв.м. на двох), загальну кімнату (не менше 14 кв.м.), яка могла бути прохідною і вести на кухню. Житлова площа таких квартир на одну кімнату могла бути 16 квадратів, 2-х кімнатної 22 квадрати, 3-х кімнатної – 30 і 4-х кімнатної – 40 квадратів. Будинки будувалися в 5 поверхів, щоб зменшити товщину несучих стін, відмовитися від ліфта, горища, сміттєпроводу. Туалет поєднувався з ванною (часто сидячою), було звужено сходові прольоти і зменшено висоту стель. Також деякі квартири не мали балконів. Люди жартували, що Хрущов поєднав туалет і ванну, але не встиг поєднати стелю з підлогою. Кухні мали від 5 до 7 метрів квадратних, а тому людям доводилося обідати по черзі. Взагалі в такі квартири поселялись з розрахунку «кількість осіб в родині мінус один». Можливо такі квартири будували з метою не дати можливості жити там кільком сім’ям і, відповідно, створити нові комуналки.
Якби там не було, але в Тернополі масове житлове будівництво набуло широких масштабів. Першим мікрорайоном, який було побудовано в місті за цією технологією, стала «Дружба», яка з’явилася на місці села Загребелля. Тут з’явилися вулиці: Дружби, Мазепи, Миру, Карпенка. В 1975 р. тут було запущено перший тролейбус.
Інші житлові мікрорайони Тернополя будували поряд з місцем праці мешканців – промисловими підприємствами, які були ліквідованими за нових економічних умов 90-х років. А тому виросли Східний, Сонячний (Бам), Ювілейний (8-й мікрорайон), 9-й мікрорайон, 6-й мікрорайон, Тинда (7-й мікрорайон), Канада (10-й мікрорайон), Молодіжний (11-й мікрорайон), Аляска (12-й мікрорайон), Північний (13-й мікрорайон), 14-й мікрорайон, Промисловий, Південний (Березовиця). В результаті прив’язаності житла до підприємств сьогодні мешканці змушені долати значні відстані до нових місць праці, які переважно знаходяться в центрі Тернополя. Це також вплинуло на збільшення кількості приватних автомобілів, якими переповнилися прибудинкові території. Також поряд з авто з’являється велика кількість стихійних ринків (Аляска, Лесі Українки, Універсам, Коновальця, Мазепи). Із часом перші поверхи житлових будинків переобладнали на заклади торгівлі та обслуговування. Головні вулиці мікрорайонів трансформувалися в так звані комерційні смуги, а біля важливих транспортних вузлів з’явилися супермаркети.
Отже, сучасний Тернопіль – це переважно будівлі збудовані в радянський час. Зараз вони поволі старіють, а отже, з часом, можуть бути замінені на нові та сучасні, адже термін їх експлуатації швидко спливає. Правда наразі чомусь знищуються історичні будівлі, які формують туристичне обличчя міста, і це сумно…
