Понеділок, 6 Грудня, 2021

Історія кладовищ Тернополя

Про поховання в Тернополі відомо давно. З часу заснування міста існували шість кладовищ. Про найбільш старовинне Микулинецьке перші згадки появилися через 300 років після заснування міста. Цвинтарі не існували одночасно, вони відкривалися та закривалися один за одним. Повідомляє “Ternopil-future”.

Поховання біля ставу

Найдавніше кладовище Тернополя розташовувалося біля ставу, що належав Яну Тарнавському. Перші згадки про нього датуються 1672 роком та містяться в інвентарі міста. Однак, цвинтар було зруйновано під час активної розбудови Тернополя.

Про стародавні кладовища є досить небагато інформації. Як йдеться в інвентарі, цвинтар біля ставу розташовувався на в’їзді в Тернопіль, біля Львівської брами. Сьогодні на його території частково встановлений тротуар.

За словами старожилів, коли розширювали вулицю та облаштовували тротуар з землі викопували та вивозили кістки похованих людей.

Ще одне кладовище розташовувалося неподалік Середньої церкви. Про цього відомо з 1672 року. Цвинтар займав досить велику територію, в тому числі й територію сучасного подвір’я церкви та навіть частину тротуару.

Останній раз людські останки знаходили на вулиці Руській, коли розширювали тротуар в 1950 роках.

Єврейське поховання на вулиці Острозького

З давніх часів представники європейської громади ховали своїх земляків на пагорбі, що знаходився на вулиці Князя Острозького. На цьому місці розташовувався стародавній єврейський цвинтар.

На кожній могилі встановлювали не традиційні хрести, а фігури святих або ж плити мацеви. Через деякий час кладовище стало недіючим, тому на його місці збудували будинок.

З другої половини 19 століття для поховань єврейська громада використовувала кладовище на вулиці Микулинецькій. Воно знаходилося через дорогу від християнського цвинтаря. І навіть сьогодні тут можна зустріти стародавні плити-мацеви. Однак, вони перебувають в занедбаному стані: плити перекосилися, траву давно ніхто не скошував.

Поховання тернопільських міщан та воїнів наполеонівської армії

Протягом декількох віків християнське кладовище розташовувалося на вулиці Князя Острозького неподалік церкви Успіння Пресвятої Богородиці. В 1840 році кладовище закрили. З цього часу хоронили християн міста на Микулинецькому цвинтарі.

Біля кладовища знаходився монастирський сад. На цвинтарі переважна більшість надгробків була виконана в бароковому стилі.

За словами відомої тернопільської краєзнавиці Любомири Бойцун, на старовинному кладовищі на вулиці Острозького в основному ховали представників місцевої знаті та воїнів наполеонівської армії.

Після того як кладовище закрили в 1840 році на ньому нікого не ховали  Останнє поховання тут здійснили в 1941 році. Поховали на цвинтарі гімназиста Лева Пачовського. Молодий чоловік загинув в день, коли німці зайшли в місто. Німецький солдат застрелив хлопця в церкві.

Мало хто знає, що в Тернополі було ще одне кладовище, яке ліквідували в радянський період. Знаходився цвинтар на Загребеллі, в районі колишнього магазину «Слівен».

В Другу світову війну на вулиці Острозького було братське поховання тих, хто віддав свої життя в боях за Тернопіль протягом березня-квітня 1944 року. Однак, в 60-х роках минулого століття останки воїнів перенесли в братську могилу, а на місці колишніх поховань з’явилися сучасні багатоповерхівки.

Микулинецьке кладовище

Одним з найвідоміших цвинтарів в Тернополі є Микулинецький. Він знаходиться в південній частині міста на вулиці Микулинецькій, з чого й пішла однойменна назва.

Започаткували кладовище в 1840 році. Першим похованням на цвинтарі вважається могила ченця Стенгліна, який помер в лютому 1841 року. Одночасно з християнським кладовищем заклали і єврейське.

В 1864 році на Микулинецькому кладовищі збудували капличку, яка у первісному вигляді не збереглася до наших часів. Ініціаторами її будівництва були єзуїти, згодом капличка знаходилася у розпорядженні тернопільського римо-католицького пароха. Зараз капличкою користується римо-католицька громада, як і костелом.

Друга світова війна залишила слід на Микулинецькому цвинтарі. Зокрема, ушкоджень зазнала арка при вході. Натомість старовинні могили часто ставали місцем порятунку для людей під час бойових дій.

Як розповідають краєзнавці, місцеві жителі переховувалися в склепах. Аби врятувати своє життя та життя рідних, тернополяни готові були ховатися навіть біля покійників. В Микулинецького кладовища був свій сторож, який зберігав ключі від брами та книгу, де вів облік поховань.

Біля входу в кладовище жила родина Зофії та Івана Рути, які наглядали за цвинтарем. Сім’я мала своє невеличке господарство, тримала живність. Після їхньої смерті в будинку деякий час жили злодії. Згодом домогосподарство зруйнувалося.

На Микулинецькому цвинтарі поховано багато видатних людей серед яких: бургомістри Володимир Лучаківський і Фелікс Підгорецький, артисти Людмила Зубрицька, Павло Загребельний, Семен Онипко, поети Володимир Вихрущ, Ярослав Бенза, Борис Демків та інші відомі люди Тернополя.

Відомі поховання Микулинецького кладовища

Окрім громадських та культурних діячів, на Микулинецькому цвинтарі знайшли вічний спочинок борці за національну незалежність. Зокрема, тут поховані вояки Української Галицької армії та Українські Січові Стрільці.

Так, у 20-х роках минулого століття облаштовано вісім могил Українських Січових Стрільців. В часи Радянського Союзу могили зрівняли бульдозерами й лише в 1989 році тернополяни взялися за відновлення поховання та встановили декілька метровий бетонний хрест. За сприяння тодішнього міського голови Богдана Левківа облаштували вісім козацьких хрестів, головний хрест та козацьку плиту.

Біля поховань Українських Січових Стрільців є й могили жертв тоталітарного режиму. Лише в 1941 році НКВС закатували п’ять сотень галичан. Традиційно 1 листопада тут проводять панахиди.

Знаходиться на Микулинецькому кладовищі й братський цвинтар, присвячений воїнам-червоноармійцям, які полягли під час штурму Тернополя. В трагічний день 15 квітня 1944 року радянська армія втратила 48 тисяч солдатів. Братський цвинтар розміщений в 15 секторі некрополя. В часи радянського Союзу його реконструювали. Варто додати, що тут знаходяться і три братські могили, в яких знайшли спочинок тисячі безіменних солдатів.

Також на Микулинецькому цвинтарі є могили українським захисникам, які загинули на Сході України. Так, тут знаходяться могили шести військових Зіновія Флекея, Андрія Юркевича, Назара Сикліцкого, Павла Римара, Віталія Лотоцького, Павла Баса, Олександра Орляка та Федора Коломійця.

Є на Микулинецькому некрополі й меморіал бельгійським солдатам. Вони втратили життя в боротьбі за Тернопільщину в часи Першої світової війни. Відкрили пам’ятник 25 квітня 2016 року.

Легенди Микулинецького кладовища

На  Микулинецькому цвинтарі є і «поляна їзуїтів». Тут похований отець-благодійник Антоній Рейхенберг. Про його життя ходять легенди. Він був дуже доброю та унікальною людиною. Отець Антоній завжди носив довгий плащ з глибокими кишенями, в яких можна було знайти що завгодно від фруктів до дров. Всі тернополяни знали: якщо отець стукає в їхні двері, значить потрібно допомогти, хто чим може місцевому сиротинцю.

Навіть, коли священник бачив десь написані лайливі слова крейдою, він завжди їх витирав, тому що вважав подібні написи такими, які забруднюють людські душі. Коли отець Антоній Рейхенберг помер, всі шкодували, що не стало такого великого благодійника. На пам’ятник священнику скидалися всією громадою Тернополя. При цьому вклад у встановлення монументу Антонію Рейхенбергу зробили не лише українці, але і євреї та поляки.

«Закам’яніла дівчина з мітлою» – найвідоміший пам’ятник Микулинецького кладовища

Одним з найбільш стародавніх та цікавих пам’ятників на Микулинецькому кладовищі є «Закам’яніла дівчина з мітлою». На монументі зображена кам’яна постать дівчини, яка в тузі схилилася над могилою. В руках вона тримає вінок та мітлу.

З найвідомішою скульптурою кладовища пов’язана і не менш цікава легенда. За переказами, дівчина дуже погано ставилася до своєї матері та часто била її мітлою. Через деякий час мати померла. Коли донька мала виходити заміж, вона прийшла на могилу до мами, щоб попросити благословення і закам’яніла.

За іншою легендою дівчина була ангелом, однак втратила крила, через що й закам’яніла та назавжди залишилася на землі.

Ця історія мала місце і в реальному житті. Старожили міста згадують, що колись тут справді жила донька з матір’ю, які дуже бідували. Матір працювала двірником і донька постійно знущалася з неї – била віником, яким жінка замітала вулиці.

Одного разу після бійки мати померла. Дочка, усвідомивши що накоїла, покінчила життя самогубством. Або розповідають, що дівчина прийшла на могилу до матері та щось трапилося з нею.

Відомо, що пам’ятник встановили в 1841 році, практично на другий рік з дати заснування некрополю. На монументі видно напис польською мовою, щоправда, незрозуміло, що саме він означає. Пам’ятник встановили за рахунок громади міста, тому ймовірніше за все випадок дійсно мав місце. Спочатку скульптура мала крила, однак під час Другої світової війни вони були пошкоджені. Вінок в руках безутішної дівчини символізує її незаміжжя. Мітла своєю чергою символізує тяжкий гріх проти найріднішої людини.

Монастирський цвинтар

Монастирський цвинтар є також одним із давніх некрополів міста. На жаль до наших часів кладовище не збереглося, оскільки було зруйноване комуністами. Він розташовувався біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці.

Відомо, що на кладовищі була збудована дерев’яна капличка, через деякий час на її місці з’явилася мурована каплиця. В ній і проводили богослужіння та проповідували відомі єпископи й монахи того часу.

В 1960-х роках спочатку знищили церкву, а потім остаточно зруйнували цвинтар. На його місці збудували загальноосвітню школу № 7, яка зараз має назву Тернопільська загальноосвітня школа-ліцей №13 імені Андрія Юркевича.

На цвинтарі в основному ховали відомих міщан. На Монастирському кладовищі знаходилося поховання директора гімназії Євстахій Прокопчиць та священника Петра Білинського. З відкриттям Микулинецького цвинтаря поховання біля церкви Успіння Пресвятої Богородиці припинили.

Після завершення Другої світової війни на місці Монастирського цвинтаря заклали братську могилу. Щоправда, згодом прах бійців перенесли на Микулинецьке кладовище.

Нове окописько

“Нове окописько” так називають єврейський цвинтар в Тернополі. Він належить до пам’яток історії місцевого значення та знаходиться під охороною.

Старий єврейський цвинтар був відкритий до 1840 року. На той час він розташовувався в районі вулиці Князя Острозького біля будинку №45. Після 1840 року новий єврейський цвинтар або Нове окописько облаштували на вулиці Микулинецькій.

В часи Другої світової війни німецькі загарбники зневажливо та жорстоко відносилися не лише до євреїв, але й до їхнього майна та поховань. Так, німці безжально плюндрували могили на старому та новому єврейських кладовищах, зривали надгробки та руйнували їх.

Кам’яні плити з могил використовували для будівництва доріг і військового аеропорту, що знаходився неподалік Підволочиського шосе. Не краще ставлення до єврейської культури було і в більшовиків, які також зривали плити й будували з них дороги.

Міське кладовище в Підгородньому

Міський цвинтар розташований в західній частині Тернополя неподалік дороги, що веде в напрямку Бережан. Некрополь є п’ятим кладовищем в історії Тернополя, що був започаткований у двадцятому столітті.

В переважній більшості біля Підгороднього ховають звичайних тернополян, хоча є тут і могили відомих представників Тернополіщини. Зокрема, тут знаходиться могила українського діюча Арсена Річинського, вченого Анатолія Горілого, історика Романа Матейко, актриси Марії Ластівки, військових Ігоря Киналя та Юрія Наливайчука.

Latest Posts