З давніх-давен будівництво житла та господарських будівель було однією з важливих ознак матеріальної культури українського етносу. Саме ці сторони нашої культури відображали його історичну долю, соціальні, виробничі і побутові відносини, а також міжетнічні взаємозв’язки. А тому зазначаючи протягом тисячоліть вдосконалення, збагачення будівельна культура українського народу не лише зберігала споконвічні традиції поколінь, а й прагнула її удосконалювати. Передусім – це проявлялося в сільському будівництві, яке скажемо відверто, зважаючи на складні умови життя селян, було консервативним, патріархальним та залежним від традицій та звичаїв минулого, але намагалося вбирати в себе нові віяння міста. Детальніше про сільське житло та господарські будови українського Опілля, а це Бережанський, Бучацький, Зборівський, Козівський, Монастириський та Підгаєцький райони Тернопільської області, розповість видання ternopil-future.com.ua.
Селянське житло
Як розповідає дослідник Радович Р.Б. та автори “Історії українського селянства” взагалі поняття «селянське житло, садиба» – включає в себе двір та присадибну ділянку, яка складається з двох частин: саду та городу. Якщо поселення мали регулярну забудову, то житлові будівлі розташовувались окремо від інших земельних угідь. Це означало, що двір, город знаходились в межах поселення, а пасовища, сіножаті за межами. Якщо житло було розташоване у вигляді хутора, то могло бути розміщено в будь-якій найбільш зручній для цього частині земельних угідь. Але в будь-якому випадку біля дворів розташовувались городи. Характерною рисою українського житла – наявність саду. Часто під вікнами хати були квітники («зільники»), а біля них різні декоративні рослини.
Селянський двір міг з бути з повністю вільно розташованими будівлями, замкнутими, це якщо житлові та господарські будівлі були зблоковані і оточені огорожею (називалися «осідло», «обійстя», «околисте обісіє», «загорода»), зімкнутими, якщо всі будівлі двору розташовувались в один ряд чи Г, П – подібно. Двори такого типу були в Бережанському та Монастириському районах Тернопільщини.
Конструкція житла на Тернопільщині
Житло пройшло шлях розвитку від однокамерного (вся хата – це одна кімната) та дво чи багатокамерного (сіни і хата чи сіни, хата і комора). Саме останній тип почав переважати в другій половині ХІХ ст. на території заходу Тернопільщини. Інколи будувалось житло, де в сінях виділяли пекарню, а житловому приміщенні знаходилась комора (окрема будівля для зберігання зерна, продуктів харчування, хатніх речей, як от посуду, припасів. Зустрічалось і житло, де хату блокували з стайнею. Чи житло, так звана «довга хата», де всі будівлі разом із стодолою були зблоковані з хатою.
Матеріали, техніка будівництва на наших землях
Основними будівельними матеріалами були дерево, глина та солома, а в деяких місцевостях – спорадично також природний камінь. Споруджуючи стіни, застосовували переважно дві техніки: зрубну та каркасну. У другому випадку каркас заповнювали деревом, глиносолом’яними вальками чи плотом.
В сільському житлі ХІХ – ХХ ст. переважали будівлі каркасної конструкції, які зводили на підвалинах (товста балка, що є основою дерев’яної стіни), тобто своєрідних фундаментах. Підлога була глинобитною, стеля з дощок.
Житло мало одне чи два, дуже рідко три чи чотири вікна. Вікна були переважно в центрі головного житлового приміщення. Вікна відкривалися на дві половини. Рами стаціонарно не закріплювались в стіні. Кількість дверей в такому будинку залежала від схеми його розташування.
Дахи були чотирисхилі на «кроквах». В кінці ХІХ ст. часто починають влаштовувати двосхилі дахи. Основний матеріал для дахів – це жито або точніше снопи з жита. Інколи для цього використовували так звану «каленицю» – гребінь на даху або очерет. Але не завжди покрівля була саме такою, адже багатші селяни або ті, що проживали біля міст, то вони використовували в якості покрівельного матеріалу червону черепицю і навіть листовий метал.
Димарі і печі наших предків
Як опалювались будівлі? Все просто димар виводив дим з печі понад дах. Але існувала й напівкурна система опалення, де в будинках дим з печі збирався у димозбірнику, прилаштованому над її устям, і крізь стіновий (чи стелевий) димоволок виходив у сіни або на горище або ж курна система, де дим з печі виходив у кімнату, а з неї – через отвір у стелі чи двері виводився на зовні
Піч в таких житлах розташовувалась біля входу. Вона переважно будувалася з глини, дерева, а інколи й з каменю. Після того, як в сінях з’явилась пекарня, то піч перестала використовуватись для кухонної функції, а тому основне приміщення перетворюється на «чисте».
Господарські будівлі
У зв’язку з необхідністю займатися сільським господарством мешканці Тернопільщини переважно працювали на землі, а також плекали худобу. Всі господарські будівлі можна поділити на 2 групи: для зберігання продуктів харчування, які селянин отримав від землі; приміщення для утримання худоби та птиці; інші приміщення. Тут на Тернопільщині основною галуззю селянського господарства, за винятком гірських районів, було землеробство, яке мало екстенсивний характер. Майже на всій території краю залишилась панівною трипільна система. У 80-х рр. XVIII ст. з’явилася картопля, вирощування якої з 20-х рр. XIX ст. стало масовим. Тоді ж на Покутті і на південному Поділлі (південь Тернопільської області) селяни почали вирощувати невідому раніше культуру – кукурудзу. У лісових районах селяни нерідко вдавались до давньої вирубно-вогневої системи. В підгірських районах, зокрема на території Коломийської, Станіславської і Чортківської округ, збереглася примітивна перелогова система. Все отримане в результаті праці селяни зберігали в господарських будівлях.
До першого типу будівель належать: «стодоли», комори, обороги, «кошниці» та пивниці. В стодолах зберігали збіжжя, а це обмолочені снопи, солому, сіно, полову, а також займались обмолотом зерна. Стодола часто знаходилась на певній віддалі від житла. Інколи стодоли блокували з стайнею, а інколи з шопами, коморами, возівнями, дровітнями тощо. Сіно й солому також зберігали в оборогах (такий тип будівель рідко траплявся на Тернопільському Опіллі). Існував також окремий вид комори, який називався окрема комора або («шпихлір», «надвірна комора»). Але це була ознака багатих селян. Саме в коморах зберігали зерно, борошно, одяг та інше майно.
На території нашого краю також мали місце так звані «кошниці» – це спеціально сплетенні з лози чи оббиті дошками приміщення для зберігання кукурудзи в качанах. Інші продукти, як от коренеплоди, зберігали в різних приміщеннях, де все залежало від теплолюбності цих овочів. А тому картопля, буряк, морква, петрушка зберігалась в землянкових, півземлянкових та наземних будівлях.
Приміщення для утримання тварин та птиці діляться на будівлі для великої рогатої худоби, коней, овець та кіз та утримання свиней, курей, качок та іншої свійської птиці. Будувались вони як разом, так і окремо. Інколи блокувались із житлом. Приміщення для корів називали стайнею, для коней – хлівом, овець – овечник чи вівчарник, свиней – свинарник, карник, куча, домашню птицю – хлівець, хлівчик. За анкетними даними, в Бібрському, Підгаєцькому й Рава-Руському повітах (1877-1878 рр.) дохід від курей одного селянського господарства становив у рік 20-30 зол. рин.
У зв’язку з наявністю садів селяни будували спеціальні сушарки, які були у вигляді димових буд та теплових сушарень. Це були навіси-піддашшя з однією, двома чи трьома стінами. Відомим центром промислового садівництва стали Заліщики з околицею. Вони збували в рік бл. 300 ц абрикосів до Німеччини, Росії і Угорщини.
Інші будівлі, як от «шопи», «возівні» та «дровітні» блокувались з іншими будівлями або ж стояли окремо. Різноманітний сільськогосподарський реманент (плуг,борону, січкарню заможні селяни зберігали у зведеній для цього повітці −«шопі», бідніші – у стодолі, частково в сінях. Пасіки мали переважно рамочні вулики.
Криниці або «студні», «кірниці» були в практичному плані копанками, які мали стіни обкладені дерном чи каменем. Огорожі виготовлялись з дерева, а тому ї ще називали «плоти» («хворостяники», «лежачі плоти») та плоти вертикального плетіння («востроїж», «шторцівка», «тин»). Багаті селяни мали паркани. У багатих господарствах переважали дощані «паркани». Городи і садки обгороджували переважно «воринням» (огорожа з довгих жердин на стовпцях).
Ось як описував житло тернопільських селян анонімний автор виданої в 1851 р. брошури «З Галичини». Він писав, що ніде в Австрії селяни так не бідували, як в Галичині. Селянське житло – це зліплена з необробленого дерева хата, вкрита соломою, через яку дим сам знаходить собі вихід. Часом в таких курних хатах сім’ї тісняться разом з худобою і птицею. Це житло освітлюється через маленький отвір з наглухо замазаним склом. Хати стоять без саду, без деревця, без огорожі. Самотні, наче в полі, вони викликають у приїжджих сумні думки про злидні їх мешканців. Споживання м’яса належить тут до подій надзвичайних, які трапляються один-два рази на рік. їхній харч – це картопля і прокисла в задушливій хаті капуста.
Ось таке було селянське житло ще 100 років назад. А що з переліченого було у вашому селі?
