Церква і Бог споконвіку відігравали важливу роль у житті кожного православного українця. Для багатьох, це і сьогодні є місцем сили, місцем, яке відвідують для того, аби отримати слушну пораду та віднайти відповідь на те чи інше питання. Далі на ternopil-future.
Та на жаль, в історії України був навіть такий період, коли українців намагалися відлучити від церкви, змусити розвірити у Бога. До сьогодні, на території нашої області, знаходиться чимало святинь, яким вдалося пережити найважчі часи і всупереч усьому вистояти.
На мальовничій вулиці Князя Острозького у Тернополі всіх мешканців і гостей міста, радо зустрічає Церква Успення Пресвятої Богородиці. Всі тернополяни знають цей храм, його дуже важко не помітити. Проте, чи знають вони про те, що саме цій святині вдалося пережити у минулому?
Що відомо про будівництво і діяльність Церкви Успення Пресвятої Богородиці?
Відомо, що храм збудували ще до 1638 року. Спочатку його споруда була виконана повністю з дерева, а більш сучасний варіант – із каменю. Про те, хто був її засновником достеменно не відомо. Згадка про церкву Успення Пресвятої Богородиці міститься у престольному Євангелії. До сьогодні ця святиня вважається однією з найдавніших у Тернополі.
У XVIII столітті церкву передали світському священнику. Відомо, що колись при ній діяв монастир Василіян. У той час це був з основних чернечих орденів Української греко-католицької церкви. Варто додати, що до сьогодні храм належить УГКЦ. Метою Василіян є плекання спільнотного життя задля власного освячення через виконання обітів і заповідей любові. Вони проводили місії і реколекції, вели активну видавничу та просвітню діяльність, працювали з молоддю тощо. Цей монастир існував там лише до кінця ХІХ століття. Потім його закрили. У ті часи храм отримав нову назву – Монастирську.
Зведення такої святині у Тернополі лише засвідчував про те, що релігійне життя в Україні досить стрімко розвивалося. Доказом цього є будівництво й інших культових споруд на території сучасної області.
Стиль будівлі у минулому
Під час великої пожежі у Тернополі, Церква Успення Пресвятої Богородиці зазнала руйнувань. Все церковне майно було навіки знищено. Тоді повстало питання, щодо негайної відбудови святині. У 1836 році розпочалися перші будівничі роботи. У цей час вдалося повністю розібрати залишки церкви, а на її місці звести новий мурований храм. Він був виконаний у стилі ампір. Цей стиль притаманний притаманний європейській архітектурі кінця ХVІІІ початку ХІХ століття. Його вважають своєрідним продовженням революційного класицизму. Проте ампір виділявся більшим пафосом і урочистістю.
Святиню прикрашали три візантійські бані-куполи та дзвіниця. Вона була виконана з тесаного каменю й завершувалася куполом. Там висів великий дзвін, який важив близько 20 тонн. Звук цього дзвону чув чи не весь Тернопіль. Дзвіниця була виконана у романському стилі. Проіснувати довго, їй, на жаль, не вдалося. Під час бойових дій у ході Першої Світової війни, споруду повністю знищили. Відомо, що територію церкви прикрашали статуї. Одна з них – Святого Петра, який тримав у руках Євангеліє та ключі, інша- Ісуса Христа.
Неподалік церкви Успення Пресвятої Богородиці знаходився старовинний цвинтар міста. Щоправда, після Другої Світової війни це місце перетворилося на братську могилу. Тут поховали усіх тих, хто загинув внаслідок боїв за Тернопіль.
Хто такі редемптористи та що вони робили у Тернополі?
У житті святині новий період розпочався у ХХ столітті. Це пов’язують, перш за все, з приїздом отців- редемптористів. Редемптористами називали католицький чернечий орден, що проповідував місії і духовне служіння серед найбільш “загублених”. Він виник в італійському містечку Скаля. Широко поширений був у Європі, зокрема на території України. У нашій державі вони повстали за сприянням митрополита та предстоятеля УГКЦ Андрея Шептицького.
Найбільший осередок знаходився на Львівщині, проте у Тернополі вони також побутували. У 1931 році, згідно рішення митрополита, церква Успення Пресвятої Богородиці перейшла у власність редемптористам. Це було знаковою подією у житті святині. Воно позначилося на її подальшій діяльності. Їх очолював фламандський католицький священик Йосиф де Вохт. Свого часу він прийняв візантійський обряд, для того, аби служити греко-католикам у Східній Галичині. Разом із церквою, редемптористи отримали й старий цвинтар, а також невеличких будинок. У ньому й замешкав Йосиф де Вохт.
Одразу ж через рік, на території святині було зведено нову каплицю. Там зазвичай відбувалися відправи архієрейської служби Божої. Новостворена каплиця стала місцем водосвячення, освячення великодніх пасочок і овочів. Церкву Успення Пресвятої Богородиці у 1935 році відвідав під час відпусту Микола Чарнецький.
На території святині діяла величезна бібліотека. Та внаслідок бойових дій, її було вщент зруйновано. Загалом, діяльність редемптористів позитивно позначилась на існуванні цього храму. Тут зводилися нові стіни, проводилися облицювальні роботи тощо. Розбудова святого місця лише набирала обертів. Згодом невеличку церкву було не впізнати.
Світові війни та їх наслідки
Церква постраждала внаслідок бойових дій під час Першої та Другої Світової війни. У 1939 році на Західну Україну прийшла більшовицька армія. Нова влада дуже швидко почала нав’язувати свою атеїстичну ідеологію, вважаючи, що релігія лише відволікає увагу людей. “Совіти” примусово виселили усіх ченців з Церкви Успення Пресвятої Богородиці. У 1944 році фронт йшов неподалік Тернополя. Тоді місто дуже часто обстрілювалося, йшли важкі вуличні бої. Значну частину архітектури було або зруйновано, або знищено. Від кожного снаряду здригалася земля.
Не було такого району, де б не не проходили бойові дії. Навіть на території святині кілька разів відбувалися потужні вибухи. Кожного разу вони завдавали їй значної шкоди. Старенький цвинтар став братською могилою для бійців, що у ході війни, загинули у Тернополі.
Що пережила святиня у радянський період?
Коли ж Тернопіль повністю захопила радянська влада, був помітний спад церковного життя. Це пов’язане перш за все з новою політикою, яку так сильно намагалися нав’язати “совіти”. Усі храми, що були окрасою Тернополя, радянська влада хотіла “забрати з очей”. Їх розбирали, зносили та підривали. “У кращому” випадку, просто переробляли під потрібні приміщення, наприклад, фабрики.
1962 рік характеризується посиленою боротьбою тодішньої влади з релігією. Виникла думка, щоб повністю знищити Церкву Успення Пресвятої Богородиці. “Совіти” нищили цінне надбання церкви, образи, ламали хрести. Цей день для багатьох до сьогодні дуже яскраво закарбувався у пам’яті, адже на очах багатьох тернополян, тодішня влада нищила духовне життя українців. Кілька разів церкву навіть підривали зсередини, проте вона вистояла.
Тоді було вирішено знову підірвати святиню. Її підмінували, проте, вже успішно. На місці побудували нові житлові будинки і сквер. Та, якщо “прибрати з очей” церкву таки вдалося, у пам’яті багатьох її образ досі існує. Так йшли роки, а про церкву ніхто ніколи не забував. У рік здобуття Україною Незалежності, розпочалося відновлення святині. Тоді за рішенням Тернопільської міської ради будували капличку. Згодом звели дві бані з південної сторони та дзвіницю. Тут регулярно проводяться відправи. У 1993 році відбулося облицювання храму. Так, з кожним роком, вдавалося щось збудувати. Насправді, старе, на жаль, нам вже ніколи не повернути, проте є можливість відтворити архітектурне надбання.
Історія Церкви Успення Пресвятої Богородиці вражає. Ми бачимо, що вона не завжди була хорошою, на жаль, були у ній і темні часи. Та незважаючи на це, святиня досі є одним із найдуховніших місць Тернополя.
