Понеділок, 15 Серпня, 2022

Костел Єзуїтів – втрачене культурне надбання

До Другої Світової війни та радянської окупації, Тернопіль нагадував непересічне європейське містечко. Кожного разу у вигляді міста щось змінювали та добавляли. Архітектура вражала своєю лаконічністю, довершеними формами та поєднанням різних стилів.На жаль, значну частину здобутків, вже ніколи не вдасться побачити ні нам ні нашим нащадкам. Вони навіки закарбовані у численних дослідницьких працях, довідниках та на плівці старих фотографій. Далі на ternopil-future.

Як у Тернополі з’явилися єзуїти?

Поява єзуїтів у Тернопільській області пов’язане, перш за все, з відкриттям нової гімназії у місті. Тоді саме вони мали очолити викладацький склад у новоствореному закладі. До Тернополя єзуїти прибули з Росії. Там зайняли приміщення домініканів. Відомо, що метою ордену була полонізаційна політика. Щоправда, її дуже негативно зустрічали на Західній Україні, зокрема у Тернополі. Але попри це, значна частина храмів у місті все таки відмовилася від своїх обрядів і традицій та перейняли латинський обряд, що можна вважати вже перемогою цього ордену. 

Єзуїтів вважають найчисленнішим католицьким чернечим орденом. Їх ще називають “солдатами Ісуса Христа”. Вони поширені у всьому світі, у кожній країні, де займаються виконанням своєї місії. Головними напрямами у діяльності цього ордену є євангелізація, а також освіта й наукові дослідження. Це, зокрема, будівництво освітніх і культурних закладів. Тривалий час єзуїти мали великий вплив на все культурне й духовне життя людей. 

Будівництво костелу

Важливим культурним надбанням єзуїтів на Тернопіллі стало будівництво Кременецького єзуїтського колегіуму та костелу Єзуїтів у Тернополі. Але якщо перша будівля існує як важлива історична пам’ятка дотепер, то інша, на жаль, є назавжди втраченим культурним надбанням. Історія створення костелу розпочинається у 1899 році, через 79 років після приїзду ордену до Тернополя. Він розміщувався на колишній вулиці польського римо-католицького священника, полеміста та освітянина Петра Скарги. Зараз це місце відоме як вулиця уродженця Тернопільщини й відомого письменника Юліана Опільського. Наприкінці ХІХ століття, єзуїтам вдалося викупити цю земля за досить низьку на той час ціну, усього 100 золотих ринських. 

Ринський, або ренський була поширеною валютою в Україні, зокрема на Галичині. Туди ж входила і сучасна Тернопільська область. Що цікаво, її українською назвою була “гульдена”. Найчастіше її вживали у своїх розмовах українці. 

Опісля купівлі землі, 14 травня 1899 року, на місці забудови відбулося освячення наріжного каменю. Цю визначну подію відвідало чимало місцевих жителів і представників духівництва з священиком Володимиром Громницьким. Завершили будівництво дуже швидко, через 3 роки. У 1901 році костел був готовий приймати у себе вірян. Та його офіційне освячення відбулося лише у вересні того ж року. Участь у цій професії брали представники греко- і римо-католицького духовенства. 

Що цікаво, цей храм, серед усіх збудованих у Тернополі, був найменшим, але одним, із найкрасивіших. Його лаконізм, довершеність форм і архітектурний стиль вражає. На жаль, те, як він виглядав, ми можемо довідатися переглянувши старі фотографії.  Тривалий час костел виконував функцію парафіяльного для передмістя – Заруддя. 

Хто брав участь у зведені споруди?

Щоб зрозуміти як саме виглядав єзуїтський костел у ХІХ-ХХ столітті, необхідно переглянути старі фотографії. Але якщо є кілька світлин виду зовні втраченої пам’ятки, то інтер’єр всередині храму, на жаль залишається нам достеменно невідомим. Проєкт костелу Єзуїтів належить відомому архітектору Діонісію Кшичковському. Він жив і працював переважно в Коломиї та Львові, проте його роботи зустрічаються й за кордоном, наприклад в Аргентині.

Діонісій Кшичковський

Муруванням костелу займався Мирон Кордуба. Обробляли метал та інші матеріали для майбутнього храму Шауер і С. Асенько. Чималі зусилля доклали і Леонард Менжинський та Антон Крук. Вони обробляли грубу деревину й споруджували дерев’яні будови. Тобто були теслярами. 

Стиль та інтер’єр костелу Єзуїтів

Стиль костелу-неороманський. Він був дуже популярним у Європі в ХІХ столітті, у той час, коли тільки розпочиналося будівництво споруди. Цей стиль передбачає те, що архітектори й митці у своїх роботах зверталися до колишніх епох. Тут це була романське мистецтво. Відміна романського і неороманського стилю полягає перш за все у простоті форм вікон і арок. 

Костел Єзуїтів мав чотириповерхову вежу і дзвіницю. Вона розміщувалася просто посередині даху. Споруда була невеликою, найменшою серед усіх храмів Тернополя. Її довжина становила усього 42 метри, а ширина – 17 метрів. На будівництво та внутрішнє опорядження храму було витрачено близько 90 000 золотих ринських. 

Попри те, що відсутні детальні зображення внутрішнього оздоблення храму, є деякі згадки щодо інтер’єру споруди. Відомо, що воно виконане в романо-бароковому стилі. Всередині розміщувався вівтар, біля якого знаходилася статуя Непорочного Зачаття Пречистої Діви Марії. Її привезли з Франції. Окрім цієї, була ще одна статуя- святого Ігната. Це відома копія Рубенса. Цікавим є те, що у  такому невеличкому костелі знаходився не один, а шість чи сім вівтарів. Про те, чи існують вони зараз- не відомо. 

Всередині розміщувався ще вівтар святого Хреста та орган, який привезли з Сілезії. Він складався з 18 регістрів. Увесь храм був прикрашений скульптурами і живописом. Для його освітлення залучали електрику. Це все створювало особливу атмосферу. Прихожан тут завжди було багато. Проте це тривало не довго.

Костел у період війн і радянської окупації

До 1914 року людство не знало та не мало поняття, що таке світова війна. Цей глобальний збройний конфлікт охопив не тільки всю Європу, але й інші континенти. У ті часи костел повинен був закрити свої двері для прихожан через те, що духовенство звинувачували в переховуванні в’язнів. Не працювала споруду аж до 1917 року. Тоді ж у липні храм знову відновив свою діяльність. У його стіни вдалося повернути важливі книги отці-єзуїтів лише в 1927 році. Під час війни вони були забрані російськими військовими. 

Листівка

Не встиг світ оговтатися від кривавих наслідків Першої Світової війни, як у 1939 році знову вибухнув новий конфлікт. У ньому взяли участь близько 60 країн, які поділилися на 2 великі табори. Друга Світова війна відзначилася численними вбивствами, злочинами проти людства, зокрема Голокостом, а також єдиним в історії людства застовуванням ядерної зброї у військових цілях. Великого горя завдала ця страшна подія й українським землям. Саме під час Другої Світової війни Тернопіль було зруйновано на більш ніж на 85%. Багато культурного та історичного надбання наших предків залишилися лише у пам’яті очевидців і дослідницьких працях. Єзуїтський костел є одним із них. 

У 1941 році відбулося сильне бомбардування міста. Вже тоді Тернопіль зазнав руйнування, проте костелу таки вдалося вціліти. Але, на жаль, у 1944 році, внаслідок сильних боїв, споруду було зруйновано наполовину. Та попри це, релігійне життя тут вирувало й навіть у такі важкі часи. Звісно, що це було дуже не просто, враховуючи постійні обстріли та окупацію. 

Фабрика

Коли ж відбувалася евакуація польського населення, то все внутрішнє оздоблення костелу вдалося зберегти та вивезти до Польщі. Тепер напівзруйнований храм залишився повністю порожнім. Окупація радянськими військами Тернополя теж надто відзначилася на подальшому існуванню споруди. Так, як ідеологія тодішньої влади розглядала церкву й все релігійне життя лише з позиції войовничого атеїзму, було прийнято рішення використовувати костел не за призначенням. Його вежу та дзвіницю знесли. Відбулися будови й перебудови. У приміщенні працювала швейна фабрика. Про те, що колись тут вирувало релігійне життя, розповідає лише залишена арка з колишнього входу в костел. 

Latest Posts

.