Субота, 24 Лютого, 2024

Мікрорайони Тернополя в роки житлової забудови 40-80-х рр.

Радянський союз для більшості з нас – це епоха терору, диктатури, нищення всього українського. А в економічному плані – це індустріалізація, тобто будівництво фабрик та заводів, колективізація – організація сільськогосподарських кооперативів з яких було легше знімати «вершки», вибачте податки й забирати продукти, а також житлова забудова – створення дешевого та швидкого житла. Все сказано має відношення до Тернополя, адже місто перший раз в 1939 р. увійшло до складу «Саюзу», але повністю всі «переваги» перебування в країні рад тернополяни відчули вже після «звільнення» в 1944 р. Одним із результатів якого стала масова житлова забудова міста. Детальніше про те, як Тернопіль забудовувався в 60-80-ті роки розповість видання ternopil-future.com.ua.

доба

Будівництво Оріону. Фото з сайту Доба

Тернопіль і нестача житла

Як розповідає дослідниця міста Мисак Н.Р. хоча масове житлове будівництво було поширене в усіх європейських країнах, його часто асоціюють саме з містами країн Східного блоку, де повоєнне будівництво відбувалося в особливо великих масштабах. У країнах колишнього Радянського Союзу досліджень постсоціалістичних районів проводиться вкрай мало; в Україні, зокрема, існує суттєва нестача статистичних даних після здобуття незалежності, тимчасом як дані до 1991 р. часто були засобом пропаганди.

До Другої світової війни в Тернополі проживало близько 40 тис. населення. В 1948 р. після перших років відновлення міста після боїв війни, тут було вирішено провести газопровід і відповідно збільшити кількість населення. Але власне будівництво житла все ж рухалось повільно. В той же час кількість промислових підприємств, а отже жителів росла швидко. Якщо ви переглянете дані таблиці, то помітите певну затримку в 40-50 х рр.

Хрущов і Брежнєв та їх політика впливу на житлове будівництво в Тернополі

У 1950-ті рр. ХХ ст. житлова криза в Радянському Союзі загалом і в Тернополі зокрема, загострилася під сукупним впливом умов, серед яких – руйнація значних обсягів житлового фонду під час війни; швидке зростання міського населення зумовлене переселенням у міста працівників нових підприємств; швидка деградація житлового фонду. Головним каталізатором масового будівництва стала політика Н. Хрущова, який критикував архітектуру сталінського періоду. Його доповідь «Про широке впровадження індустріальних методів, покращення якості і зниження вартості будівництва» 1954 р. стала одним із головних архітектурних маніфестів ХХ ст. Період із 1956 до 1991 р., коли житлове будівництво було переведене на індустріальну основу, окреслюють як «раціональний». Йому властиві такі риси, як будівництво домобудівних комбінатів, затвердження будівельних норм для житла, застосування мікрорайонування як головного містобудівного методу та поквартирне заселення.

Із 1964 р. Л. Брежнєв продовжував політику збільшення кількості будівництва житла в усіх регіонах країни. Поряд із тим, що у др. пол. 1960-х рр. у більшості європейських країн масове житлове будівництво вже широко критикували, а його зведення поступово припиняли, у країнах Східного блоку воно набирало нових обертів, а масштаби житлових районів у 1980-х рр. лише збільшувалися, незважаючи на початок занепаду політичної ідеології. Після розпаду Радянського Союзу мікрорайон став умовним означенням інтенційного комплексного утворення, у якому переважно реалізовано лише одну ланку – житло, яка поступово доповнюється громадськими функціями в умовах ринкової економіки за відсутності впливу держави на цей процес. Окрім того, характерною особливістю стала приватизація житла, яка на сьогодні в Україні сягнула 96%.

Тернопіль, 1955 р.

Експериментальне проектування та будівництво в СРСР та поява тернопільських мікрорайонів

Кінець 1940-х та 1950-ті рр. були періодом експериментального проектування та будівництва, під час якого знайдено архітектурно-конструктивні рішення, випробувано матеріали, способи виготовлення й монтажу великих панелей. Однією з перших та найбільш відомою стала житлова серія К-7, яку розробив інженер В. Лагутенко. Це – п’ятиповерховий, спочатку цегляний, а згодом панельний будинок без ліфту, який невдовзі отримав назву «хрущовка». Зважаючи на те, що зведені дешевим шляхом будівлі, спроектовані для нуклеарних родин, часто ставали домом для шести чи більше осіб, «хрущовки» невдовзі почали називати «трущобами». К-7 належала до серій, які планували демонтувати після 25 років експлуатації (рос. сносимые серии). Також були й серії (рос. несносимые серии), передбачені на триваліший термін експлуатації, але і їх будували з дешевих матеріалів низької якості.

Оскільки експериментальні архітектурні дискурси не мали змоги розвиватися під час сталінського періоду, повоєнні мікрорайони були лише слабким відлунням ідей містобудівельників-конструктивістів, які вірили в соціальні зміни через нове фізичне середовище. Проте все ж повоєнні житлові утворення формували на основі принципів соціальної інженерії і їх розглядали як місце зародження соціалістичного суспільства.

Нові житлові райони за Хрущова і Брежнєва мали дуже чітку логіку побудови, яка спиралася на Систему ступеневого обслуговування населення. В основу нового принципу був закладений мікрорайон – самодостатня містобудівна одиниця.

Дружба. Фото з сайту 0352

Зокрема, одним з таких мікрорайонів Тернополя стала «Дружба», яка виросла на місці села Загребелля. Спочатку тут в 60-ті роки розбудували сучасні вулиці Дружби, Мазепи. Далі на черзі була вулиця Миру. Потім почалося будівництво вулиці Карпенка. З перенесенням педагогічного вузу з Кременця в Тернопіль почалось будівництво студентського містечка педуніверситету, а паралельно студентського містечка Тернопільського національного економічного університету. В 1975 р. тут було запущено перший тролейбус. Більшу частину району забудували в середині 1970-х років. У цей час активно зводили житлові багатоповерхівки, прокладали дороги, тролейбусні лінії тощо.

Що таке мікрорайон в контексті Тернополя?

У 1971 р. вийшов посібник «Жилой район и микрорайон. Пособие по планировке и застройке» (з рос. Житловий район і мікрорайон. Посібник з планування і забудови), у якому мікрорайон визначають як «первинний структурний елемент соціальної та містобудівельної організації житлової території в системі житлового району як комплекс житлових будинків та закладів культурно-побутового обслуговування щоденного використання, зелених насаджень, фізкультурних майданчиків та інших елементів благоустрою».

Заклади системи ступеневого обслуговування поділено на три групи залежно від частоти використання: щоденного, періодичного та епізодичного. Рівню мікрорайону відповідали заклади обслуговування щоденного користування або «первинного» обслуговування (школи, дитячі садки, продовольчі магазини та заклади комунального обслуговування). Зокрема, тернопільські мікрорайони це: Дружба, Східний, Сонячний (Бам), Ювілейний (8-й мікрорайон), 9-й мікрорайон, 6-й мікрорайон, Тинда (7-й мікрорайон), Канада (10-й мікрорайон), Молодіжний (11-й мікрорайон), Аляска (12-й мікрорайон), Північний (13-й мікрорайон), 14-й мікрорайон, Промисловий, Південний (Березовиця).

Дружба

Наступний рівень формує житловий район, що об’єднує декілька мікрорайонів на основі комплексу культурно-побутових закладів періодичного використання (кінотеатрів, ресторанів, поліклінік, промтоварних магазинів та ін.). Третім рівнем прийнято масштаб міста, якому відповідають заклади, використовувані нерегулярно або випадково. Заклади на рівні мікрорайону та району передбачали в межах пішохідної доступності: об’єкти повсякденного відвідування належало розташовувати в межах 400-500 м від житла, періодичного – 800-1200 м.

До закладів міського значення мало бути зручне сполучення громадським транспортом. Мережа магістральних вулиць підпорядковувалася вимогам обслуговування мешканців громадським транспортом, її щільність і розміщення зупинок встановлювали відповідно до допустимих затрат часу пішохода від житлового будинку до зупинки. Структура житлових утворень містила мінімальну кількість місць для зберігання приватного транспорту.

Мікрорайон за радянською ідеологією мав стати «первинним структурним елементом соціальної та містобудівної організації житлової території». Проте Система ступеневого обслуговування не запрацювала так, як це планували, а найслабшою ланкою у просторовій структурі стала громадська інфраструктура і, зокрема, відкритий громадський простір.

Сучасне тернопільське житло в розріз мікрорайонів

Через кардинальну зміну структури власності житлового фонду, яскраво виявляються труднощі під час розподілу сфер відповідальності. За відсутності досвіду спільного володіння в Тернополі й досі залишаються актуальними чимало викликів щодо управління житловим фондом. Результатом цього стали деградація відкритого простору районів, формування порогу комфорту між приватними просторами квартир та «нічийними» спільними просторами в межах під’їздів наприклад, фрагментований ремонт фасадів тощо. Проте, на відміну від повоєнних житлових районів у більшості західноєвропейських країн, тернопільські мікрорайони не є соціально сегрегованими територіями, що на перший погляд можна пояснити відносно меншим соціальним розшаруванням у місті, а також відсутністю сучасного житла якісно нового рівня. Через відсутність державних програм модернізації та ефективних моделей менеджменту такі житлові райони, трансформація відбувається завдяки хаотичним діям окремих осіб, громадських організацій та системи ОСББ, яка набуває поширення в нашому місті як альтернатива муніципальним комунальним організаціям. За відсутності міських чи державних стратегій розвитку та в ринкових умовах розвиток мікрорайонів, зумовлений «попитом-пропозицією», відбувається хаотично.

Отже, тернопільські мікрорайони стали частиною радянського бачення побудови житла для громадян СРСР. Вони були дешеві, будувалися швидко і змогли забезпечити житлом численне міське населення вже промислового Тернополя.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.