Любите красиві будівлі ? А хто ж їх не любить, правда ж? А тому хочемо вам розповісти про найфотогенічнішу церкву на Тернопільщині, а саме – Неоготичний костел Матері Божої Неустанної Помочі в селі Сороцьке. Детальніше про це розповість видання ternopil-future.com.ua.
Історія села Сороцьке
Як зазначає видання kuriergalicyjski, село Сороцьке, що на Теребовлянщині, цілком заслуговує, щоб називатися найфотогенічнішим та найромантичнішим серед занедбаних пам’яток Тернопільщини. Адже тут розташований згаданий вище костел, а також в селі є чимало інших пам’яток історії краю. А тому розповімо вам про одну з них. Але спочатку історія села, адже вона невіддільна від історії храму.
Назва села походить від річки Сороцька. Ще її називають Сорочанка. Назва, скоріш за все, присвячена сорокам, а не сорочкам. Ви ж теж так думаєте, правда? Перша згадка про назву села датується 1474 р. (на сайті села правда вказано 1423 р.), коли село було частиною королівських земель (польських) і займало територію сусідню з теперішньою. Тоді через напади татар мешканці села були змушені переселитися і знайти нове місце. А тут з трьох сторін були болота, а з іншої ліс.
Вже в 1564 році село належало Потоцьким. В середині 18 ст. – родині Дульських. У першій половині 19 ст. – Забельським. Десь до 1873 р. село було продане Вацлаву Баворовському. Детальніше про цього ексцентричного та незвичайного поміщика тут.
В селі була однокласна школа, позичкова каса. Мешканці села воювали в Українській Галицькій армії, легіоні Українських січових стрільців. Після світової війни, тієї, що Першої, в селі діяла спілка «Луг», читальня громадської організації «Просвіта» та навіть драматичний гурток.
Куди ходили віряни до появи костелу
Як це часто бувало в тернопільських селах парафіяни не завжди мали можливість мати церкву, храм. Як тоді, так і тепер для її будівництва було необхідно збиратися грошима, шукати меценатів. Або ж, коли грошей не було, то доводилось відвідувати храми сусідніх поселень. Мешканцям Сороцького не пощастило, адже їх власник був Віктор Баворовський. За переказами надзвичайно багата, але й ощадлива людина. А тому католики цього поселення їздили на службу в Баворів. Костел було збудовано лише в 1907 р.
Хто спроектував костел в Сороцькому
Архітектором, який збудував довершену пам’ятку мистецтва, є Михайло Ковальчук. Він народився в Станіславові. Навчався у Львові. Далі отримав стипендію і поїхав покращувати знання в Італію. В 1880 р. закінчив Львівську Політехніку і працював викладачем там же. Займався скульптурою. Багато писав, малював, реставрував пам’ятки архітектури, консервував їх, проектував житлові будинки, громадські споруди, палаци, вілли, каплиці. Похований на Личаківському кладовищі.
Хто фінансував будівництво костелу
Костел допомогли побудувати Віктор Баворовський (1860-1933) та його дружина Марія-Северина. Східну стіну храму досі прикрашають зведені родинні герби ктиторів – «Пруса» Баворовського та «Лебедя» Дунін-Борковського.
У 1870 році граф Вацлав Баворовський купив Сороцьке для свого сина Міхала. На той час тут було створено величезне панське господарство, де не тільки вирощували зернові, а й були кузні та цегельні, виробляли вапно та фруктові сади. Крім господарства, граф активно займався облаштуванням свого помешкання. Він наказав повністю розібрати старі класицистичні будівлі садиби, які перебрав від попередніх власників. Натомість він збудував великий палац із усілякими архітектурними «заколотками» та надлишками модерну часів покійного Франца-Йосифа І. У палаці було 40 кімнат, величезний парк, зоопарк з екзотичними тваринами та птахами, стайні з чистокровними кіньми та інші дорогі речі. Персонал палацу перевищував 100 осіб.
На жаль, граф Баворовський недовго тішився своїм родовим гніздом. У 1914 році їх пограбували російські солдати і, що ще гірше, спалили палац. На щастя, старий граф Вацлав не дожив до цього – він помер у 1909 році. Відбудовою зайнявся його син Міхал. Помер у 1933 році.
Трагічною була доля його доньки Марії, останньої власниці маєтку. У перші дні «визволення» радянською владою її заарештували, як ворожий радянській владі елемент, і закатували до смерті в тернопільській тюрмі. Палац недовго «пережив» свою господиню. Під час радянсько-німецької війни він зазнав значних руйнувань під час потужного авіанальоту «птахів Герінга» на радянський персонал, що проживав у палаці. Відновлювати його після війни не було сенсу та й не було кому, тому руїни розібрали на будівельний матеріал.
Історія храму
Храм було закінчено в 1907 р. На 1937 р. ця святиня мала 3 дзвони, що були встановлені на невеличку дзвіницю. Хоча храм будували п’ять років, його оздоблення завершили лише у 1939 році. Через кілька місяців почалася Друга світова війна, і незабаром прийшли Радянський Союз… за ним німці… потім знову Радянський Союз. Восени 1944 року церкву закрили. Метрикальні книги було вивезено до Вроцлава (Польща). А храм почав занепадати, адже й поляків в ці роки змушували покидати Тернопільщину.
Після війни храм перетворили на склад зерна, потім міндобрив. Щоб всередину можна було заїхати вантажівкам, нові “господарі” розібрали частину східної стіни та поставили ворота. В 1970-х костел ще й горів. У 90-х роках випадково (а може й ні) згорів дах храму. Вогонь, окрім даху, повністю знищив чудові вітражі роботи французьких художників. Їх вставили якраз перед війною.
В 90-х роках було знищено рештки амфону, неоготичний вівтар, бічні вівтарі. Хрестильня переїхала в костел Скалата. Залишились лише два родинних герби на стіні храму: Пруст Баворовських та Лебідь Дунін-Борковських.
Що сьогодні знаходиться на території храму
Сьогодні фотографувати церкву в Сороцькому – справжнє задоволення. Тут ніщо не поспішає на звук. Більше того – оточення надзвичайно гармонійне, підкреслює красу будівлі та смуток цієї занедбаної неоготичної перлини. Особливо вражають старі дерева, які в мовчазній молитві простягають до неба свої покручені руки величезних гілок. Розбиті вітражі-ендосперма і засохлі дерева створюють містичний декор. Образ цілого доповнює величезна колонія ворон, яка оселяється на вікових деревах за церквою. Зловісне каркання, що дзвенить у вухах, доповнює сумну картину порожнечі.
Наразі храм поступово занепадає і немає жодної надії, що ситуація зміниться на краще. Єдине, що вдалося зробити – це очистити внутрішні приміщення від сміття, яке тут накопичувалося роками. Католиків у селі вже немає, а вірні УГКЦ мають свій храм Матері Божої Неустанної Помочі.
А на вашу думку, який храм Тернопільщини можна назвати найфотогенічнішим?
