Кожна людина протягом свого життя, а переважно в дитинстві чи молодому віці, любить мріяти. І якщо получається мрії здійснювати, то вона отримує незабутні емоції чи матеріальні речі, як житло, авто, коштовну річ, яких ще вчора в неї не було. Бувають випадки коли мрії можна, загубити, передати комусь іншому, зруйнувати, втратити і потім до кінця життя жалкувати за тим, що їх не можна повернути. Ось так і Тернопіль, як місто, громада, група людей мріяла про новий парафіяльний костел, отримав його, а далі більшовики/комуністи зруйнували останній. І тепер ми всі шкодуємо за ним. Детальніше про парафіяльний костел Тернополя розповість видання ternopil-future.com.ua.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea2760fcb.png)
Початок будівництва
Як зазначають дослідники міста Я. Гулько, І. Дуда та Л. Бойцун історія будівництва костелу почалася ще в кінці ХІХ ст. Спочатку було створено комітет, який почав збирати добровільні пожертви, адже коштів потрібно було чимало. Тільки на каркас та 2 вівтарі необхідно було зібрати 250 тис. корон. Існувала домовленість з владою міста (а бургомістром тоді був українець Володимир Лучаковський), яка зобов’язалась надати 200856 корон. Ще 104285 корон планувалось отримати за рахунок спеціального податку на будову. А ще 123000 корон за рахунок внесків громадян. А тому для цього громада міста організовувала збір коштів, доброчинні концерти, фестони (святкування). Було придбано одну з найкращих земельних ділянок в центрі міста на розі вулиць Міцкевича, Тарновського і Руської.
Далі було проведено конкурс проектів, де переміг план будівництва від львівського викладача Теодора-Мар’яна Тальовського.
Теодор Мар’ян Тальовський
Видатний польський архітектор народився в Підкарпатському воєводстві в середині ХІХ ст. Навчався в Кракові, а далі продовжив навчання у Львівській політехніці, де і працював. Помер в 1910 р. у Львові. За своє життя втілив десятки будівельних проектів від житлових будинків у Кракові (отримали назви завдяки рельєфами з надписами: «Під павуком», «Під жабою, що співає», «Festina lente») так і громадські та сакральні (релігійні споруди) в Польщі, Україні.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea28bb3a3.jpg)
Саме він спроектував костел св. Єлизавети у Львові, який є близнюком тернопільського парафіяльного костелу. Також працював в інших містах Галичини. Зокрема, створив проект храму в Кам’янці-Бузькій, костел в Скалаті (відреставрував башти замку та костел святої Анни), замок Висічці, що біля Борщева, палац графа Чосновського біля Шумська, палац Четвертинських в Києві, мав відношення до нової ратуші в Стрию, будинку Торговельно-промислової палати у Львові, реконструював костел в Товстому, домініканському монастирю в Богородчанах, що на Франківщині.
Освячення наріжного каменю костелу
Після схвалення проекту 8 вересні 1904 р. було закладено наріжний камінь для будови. Для цього було організовано величне свято. Люди прийшли не лише з Тернополя, а й з найближчих сіл: Білої, Довжанки, Домаморича, Дичкова, Великого Глибочка, Іванівни, Курівець, Кутковець і Пронятина.
Конфлікт інтересів
Паралельно з будівництвом католицького парафіяльного костелу розпочались організаційні роботи по будівництву нової парафіяльної церкви для греко-католиків. Історик І. Дуда зазначає, що в 1907 р. парох о. Володимир Громницький позичив в митрополита Андрєя Шептицького 5000 доларів і купив земельну ділянку в кінці вулиці Адама Міцкевича (сучасний бульвар Тараса Шевченка). І все було б добре, адже архітектор Тадей Обміньський виконав проект церкви (1908 р.) у візантійських традиціях. Але з’явилась інша проблема в особі Рудольфа Галля, власника парового млина та польської громади міста. В 1907 р. відбулись вибори до австрійського парламенту. Рудольфу Галлю – єврею протистояв українець о. Володимир Громницький. Галль пообіцяв полякам, що якщо вони за нього проголосують, то він за свої гроші добудує їм костьол. І отримав в результаті 2 905 голосів, а о. Громницький – 1 763. Після такого результату міська влада заборонила українцям будувати церкву так близько до майбутнього костьолу, щоб не спровокувати міжнаціональні суперечки.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea297d719.jpg)
Продовження будівництва Парафіяльного костелу
Будівництво йшло жваво. Для цього було задіяно найкращі матеріали: камінь, цегла, мармур, граніт. Керівництво будівництвом здійснював інженер Стефан Невгофф. Будівля мала бути в неготичному стилі. Висота шпиля 62 метри. А отже, її можна було використовувати в якості пожежного посту та місця для подавання сигналів за допомогою труби чи горну.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea2a50409.png)
24 травня 1908 р. будівництво було закінчено. Він вражав витонченими вітражами, різьбою вівтарів, скульптурами, мармуровими статуями, потужним органом. Головний вівтар подарувала храмові міська влада. Пізніше підприємець Людвік Пунтшерт додав від себе 2 мармурові статуї. Фронтон споруди прикрасила статуя святого Йосифа та євангеліста Івана від львівського майстра Войтовича. Хідожник Бернард Яросевич створив ясла-шопку, яка була встановлена в бічній капличці.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea2e12010.jpg)
11 жовтня (за іншими даними листопада) Тернопільський парафіяльний костел Матері Божої Неустанної Помочі було освячено.
Костел був місцем для молитви не католиків, а й греко-католиків. Останні правда приходили сюди з метою милуватися інтер’єром та слухати орган.
Під час І-світової війни костел зазнав руйнувань, але вони були швидко усунені.
На цьому будівництво не завершилося, адже лише в 1933 р. громада змогла завершити головний вівтар. Над ним працював львівський інженер та художник Вавжин Дайчак, оформляли Яніна Рейхерт, Назарко. В цьому ж році головний вівтар було освячено.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea2e9968d.jpg)
Радянська влада та парафіяльний костел
Будівництво завершено. Мрія сотень і тисяч тернополян, які здавали гроші на будівництво храму втілена. Здавалося все гаразд. Але з’явився фактор, який не розумів прекрасного і який прагнув все змінити під себе. Це була радянська влада.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea2f16c29.jpg)
Під час Другої світової війни в рамках радянсько-німецького протистояння костел зазнав численних руйнувань, але встояв. Німецькі солдати перетворили костел на потужну фортецю. А тому бої за нього були жорстокими і тут загинули сотні молодих радянських військових, переважно українців. Один з росіян, які вижили в цій бійні говорив, що «тут полеглі червоноармійці лежали в три ряди, а офіцери й далі гнали нас під кулі на очевидну смерть, аби швидше відрапортувати Сталіну про взяття Тернополя». Коли піхота не змогла взяти укріплення, то було кинуто в бій артилерію. Великокаліберні гармати перетворили костел на решето, німці здалися, але храм і далі стояв.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea2fb5bff.png)
Вежа була дещо нахилена, але її можна було відновити, а стіни замурувати. Але владі було не до цього, а тому люди самостійно кинулися відновлювати головну святиню міста.
До травня 1949 р. в Парафіяльному костелі незважаючи на руйнування відбувалися богослужіння. В цьому ж році було проведено обстеження костелу і комісія заявила, що він в аварійному стані. Хоча головна причина полягала в тому, що він знаходився в центрі міста, а отже заважав більшовикам заявити про повну перемогу над релігією. Згідно нового плану перебудови міста костел мав бути знищений, а на йому місці мав бути Центральний міський парк. Вирок було підписано. Хоча пройшов час до його втілення. Спочатку зняли вежу. В 1954 р. за допомогою вибухівки підірвали стіни. Люди стояли і дивилися. Міліція намагалася їх розганяти. В 1959 р. на місці костелу відкрили Центральний універмаг.
![](https://ternopil-future.com.ua/wp-content/uploads/sites/18/2022/11/img_6362ea30e4b12.jpg)
Частину творів з храму віруючі вивезли, переважно до Польщі, де й вони збереглися. Скульптура Мадонни та горельєфи хресної дороги передали на зберігання до церкви Різдва Христового. Орган було порізано і вивезено на смітник.
Так, Тернопіль назавжди втратив свою мрію, свою свою найціннішу й найвеличнішу окрасу.