Жодне з міст Тернопільської області не викликає такої кількості суперечок, протистоянь чи дискусій, як Почаїв. І цю ситуацію легко зрозуміти, адже Почаївська лавра, яка розміщена тут, з давніх-давен була центром православ’я, далі стала греко-католицькою обителю, знову православною, але цього разу під керівництвом Росії. Так тривало фактично до Першої світової війни після закінчення якої Лавра перейшла до складу Польської православної церкви і мала пройти процедуру «ревіндикації» – тобто переходу до Римо-Католицької церкви. Але після окупації Галичини більшовиками в 1939 р. Лавра почала належати до канонічної Української автономної православної церкви, що зберегла спілкування з Московською Патріархією (тобто фактично була в складі РПЦ). З 1992 р. Почаївська Лавра завдяки російським монахам розпочала свій рух до залишення в складі РПЦ і протидії українізації. А тому сьогодні – це центр консерватизму, православного фанатизму, «російського світу». Детальніше розповість про архітектуру цієї пам’ятки християнства на українських землях видання ternopil-future.com.ua.
Почаїв: початок історії
Як зазначає дослідниця Зоряна Лукомська, власне місто Почаїв знаходиться за 20 км на південний захід від Кременця і входить до складу Кременецького району Тернопільської області. Це адміністративно. А регіонально весь район – це територія Волині, а не Поділля чи Галичини, як більшість території області.
Вперше Почаїв згадано в Грамоті польського короля Сиґізмунда I Старого 1527 р. Але й крім цього існувала інформація, навіть інше – легенда, що монастир тут заснували монахи Києво-Печерського монастиря, що втекли після нападу татар ще в грудні далекого 1240 р. Легенда залишається легендою, аж поки не підтверджена документами. Так завжди роблять науковці, коли визначають час заснування будь-якого населеного пункту. Також якщо говорити про Почаєвський маєток (а навколо печерного монастиря з часом виникло поселення), то в 1442 р. князь литовський Казимир IV Яґеллончик передав його війтові (уряднику, посадовцю, керівнику) Кременця, а вже в 1451 р. якомусь Васькові Стрільцю.
І етап існування монастирського комплексу і міста Почаєва
І етап (від заснування – до початку XVIII ст.). Про заснування монастиря ми згадували. Тут лише додамо, що монахи жили в печерах (вони могли бути природними чи рукотворними), які виникли поряд (майже 20 км) із старовинним Кременецем. А основні будівлі монастиря вже були побудовані після 1597 р. біля мурованої Успенської церкви на південній частині Почаївської гори. Протягом кількох десятків років Почаївський монастир за підтримки меценатів та власників повільно розвивався, розбудовувався. Тут, незважаючи на татарські напади, війни між українцями та поляками, протистояння між греко-католиками та католиками, споруджуються сакральні, житлові, господарські і цивільні будівлі. Ось так поволі монастир стає найбільшим на Волині. Як за суспільно-релігійним значенням, так і архітектурою. Святиня на той час, аж до 1713 р. була православною.
Джерела про архітектуру Успенської церкви
Щоб більше дізнатися, як виглядала архітектура давнього Почаєва, скористаємось достовірним іконографічним джерелом авторства мідьорита Никодима Зубрицького, що називається «Облога Почаївського монастиря 1675 р.» (1704 р.). Тут написано, що головною будівлею монастиря є Успенська церква. Вона побудована вздовж напрямку схід-захід і знаходиться паралельно Почаївській горі. Протягом певного часу її перебудовували. Про це свідчать зображені на гравюрах другий та третій яруси ще двох церков, які були побудовані, а також укріплення для південної стіни нави. Завдяки рельєфу тут змогли створити вхід на другий ярус прямо з монастирського подвір’я. Також на гравюрі зображено вхід до печери, де ймовірно жили перші монахи.
Церква Св. Трійці
Також джерело говорить нам, що вище і північніше розташована більша тридільна церква Св. Трійці. Вона була орієнтована вівтарем на схід. Її розташування легко пояснити, адже будівельники мали завдання включити в структуру будівлі одну з святинь монастиря – відбиток стопи Божої Матері. З нього зараз тече джерело зі «святою» водою.
Цей храм, як розповідає науковець П. Ричков схожий за архітектурними деталями до знищеної на сьогодні Преображенської церкви в Залужжі (1600 р.), Миколаївської в Бучачі (1610 р.), Михайлівської в Гощі (1639 р.), Успенської в Підгайцях (1653 р.).
Церква Перемоги Божої Матері
Поряд, на північній частині подвір’я монастиря розташована церква Перемоги Божої Матері, після 1675 р. – це триярусна оборонна дзвіниця. Історія цього храму – це ціла збірка легенд та міфів. Одна з них говорить, що завдяки іконі Божої матері захисникам Почаєва вдалося відбити напад турок в 1675 р. Цій події навіть присвячена дума «Ой, зійшла зоря вечоровая». Також на території Лаври знаходиться інша ікона – так звана – Почаївська ікона Богородиці і мощі святих.
Взагалі вся територія монастиря поділяється на 3 частини: головна частина, що складається з храмів, келіїв, церкви Успіння, західного оборонного муру з вежами і оборонною дзвіницею і частково південного – вони утворюють своєрідну цитадель; замкнена частина дерев’яними стінами та нерегулярною забудовою; монастирський сад, який був розміщений з південно-західної сторони.
Монастир в 18-19 ст. або ІІ етап розвитку архітектури монастиря
На цьому етапі (початок XVIII – 1830-ті рр.) святиня переходить до підпорядкування греко-католицької церкви. Її бере під свою опіку орден о. Василіан або, іншими словами, вона належить до Чину Святого Василія Великого. А отже, з 1713 до 1832 рр. він належав греко-католикам. Почалась його разбудова. Храм святої Трійці перейменовують і освячують на Успенський. Кількість архітектурних споруд в цей час зменшилась, можливо це сталося через пожежі. Але основні монастирські споруди та стіни збереглися. В 1761 р. на кошти Миколи Потоцького завершено будівництво нового Свято-Успенського собору за проектом Готфріда Гофмана. Також з північного боку собору споруджено помешкання для монахів (братський корпус).
Отже, Успенський собор побудований на місці колишньої Троїцької церкви. Для можливості доступу до входу попередніх церков і печер тут була споруджена південна тераса. Успенський собор після цього починає домінувати над навколишньою забудовою. Він стає найяскравішим творінням європейського бароко другої половини XVIII ст. на території Правобережної України.
Поряд з сакральним комплексом монастиря сформувалося містечко Почаїв. Воно почало розташовуватися тут з 1778 р., південної сторони монастирського комплексу, біля підніжжя Почаївської гори. Центром стала прямокутна ринкова площа, закладена при перехресті трьох доріг.
Монастир за ПРЦ
У зв’язку з тим, що Волинь була включена до складу Російської імперії після ІІ-поділу Речі Посполитої в 1793 р., то й російська влада «поклала око» на Почаївський монастир. А тому 25 жовтня 1831 року монастир перейшов у відання Православної Російської Церкви (ПРЦ). В 1833 р. він отримав статус Лаври. З цього часу монастир стає осередком русифікації регіону, з 1905 р. – центром розповсюдження російських шовіністичних і націоналістичних ідей. Тут починають друкувати антиукраїнський «Почаевский листок» – «речник» «Союзу російського народу».
Отже, історія Почаївського монастиря, а тепер Лаври, складна і неоднозначна. В результаті окупації українських земель та слабкості української влади в період незалежності тут утворився осередок російського православ’я. Чи вистачить сили волі у влади колись змінити ситуацію? Побачимо.
