Субота, 24 Лютого, 2024

Тернопіль й інші міста Галичини в ХІХ – на поч. ХХ ст.: забудова, прибутки, орендарі, руйнування під час війни

Житлові будинки, спеціальні будови, будівництво доріг, мостів, адміністративних та громадських будинків – все це активно зводилося в Галичині, й на Тернопільщині в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. Спробуємо розглянути, як це відбувалось, чому переважно забудовували центри міст, а не околиці, чому переважало підвальне та під дахове житло та багато іншого. Детальніше про це розповість видання ternopil-future.com.ua.

Галичина

Як повідомляє український дослідник О. Мазурок Галичина – це історичний регіон на південному заході України та південно-східній Польщі. Це сучасні Тернопільська (крім півночі області, яка етнографічно є Волинню), Львівська, Івано-Франківська області України і Підкарпатське і Малопольське воєводства Польщі. Приблизна територія 55700 км2. Походить назва від міста Галич, яке було столицею Галицького князівства і отже дало назву всьому регіону.

Будівництво

Територія Галичини вже в ранньому Середньовіччі, а це час напередодні утворення Київської Русі, української держави, щоб там не говорили російські історики, вже була заселена мережею міст і містечок, які, будучи центрами ремесла і торгівлі, відігравали велику роль в економічному, політичному та культурному житті цього краю. Після окупації цих територій іноземцями частина з них втратили свій вплив, а інші навпаки почали бурхливо розвиватися. Але загалом територія Галичини в складі Австро-Угорщини розвивалася набагато повільніше, ніж інші, економічно більш розвинених західних провінціях імперії Габсбургів.

Тим не менше в кінці ХІХ – на початку ХХ ст. тут будувалось чимало адміністративних і громадських будинків, корпусів торгових і промислових підприємств, а також розпочинається забудова міста багатоповерховими будинками замість одноповерхових. Зокрема, таке будівництво розгорнулося в Східній Галичині, тобто на території України. Так, в таких містах, як Дрогобич, Перемишль (українське місто, яке радянська влада передала Польщі в 1945 р.), Ярославі, Стрию, Коломиї та Тернополі з 1890 по 1910 рр. кількість будинків збільшилася майже в півтора рази. Що важливо темпи будівництва значно випереджали приріст будинків в селі.

Також варто звернути увагу, що забудова українських міста мала свою специфіку. Вона полягала в тому, що центр був багато забудований, а міські околиці невпорядковані та засміченні. Зокрема, в центрах великих міст, як Львів, Чернівці, Перемишль, Тернопіль, Ужгород, Мукачева та інших – будувались красиві багатоповерхові кам’яні будинки, в них мешкали представники середнього та вищого класу (буржуазія, чиновники, торговці); тут, на перших поверхах, розташовувались державні установи, торгові, фінансові та інші заклади, то на міських околицях, все було повністю навпаки. Якщо б ви побачили тогочасні міські околиці, то були б вражені, адже вашому погляду б відкрилися звичайні, криті соломою одноповерхові хатинки, які мали сіни та одну, інколи дві кімнати. Будівлі не мали зручностей, мали маленькі вікна. Тут мешкали сім’ї міщан, робітників, прислуги, ремісників.

Що важливо, так це те, що значну кількість квартир становило житло підвального та під дахового типу. Тобто, не особливо престижне, але таке, що підходило студентам, прислузі, не дуже заможним чиновникам. Зокрема, в Перемишлі в 1900 р. такого житла було майже 7,5% (4,9% знаходилось в підвалах, а 2,4 жило під дахами). В Тернополі цифри були іншими. 4,1% житла знаходилось в підвалах та 0,9% в під дахами.

Також в ці часи для того, щоб мати власне житло необхідно було отримати дозвіл магістрату. Навіть, якщо ви будували одноповерхову хатинку на околиці міста чи в передмісті. Так, мешканці Княгинин колонії (а це передмістя Станіславова – сучасного Івано-Франківська) протягом 1888-1917 рр. подали 278 прохань. 90% цих прохачів просили надати можливість побудувати житло. В Тернополі лише протягом 2 років: 1910-1911 рр. дозвіл на будівництво житла одноповерхового типу подали і отримали дозвіл декілька десятків мешканців міста.

Прибутки міст

Важливою частиною життя міста був збір податків. Зокрема, в містах Галичини важливу роль продовжувало відігравати копитове мито. Це мито, тобто збір, який збирався з купців при ввезені товарів в місто. В ті часи в багатьох міста існували різноманітні ярмарки та торги. Наприклад, в Тернополі це був ярмарок святої Анни, де продавали худобу і який відбувався 24 липня з 1724 р. Тривав 2 тижні.

А тому з метою охопити всіх торговців в містах на всіх головних дорогах міста стояли пости (рогатки) чи застави, які й контролювали ввезення товарів. Зокрема, в Бродах мито збирали на 7-х рогатках вулиці Лишневецьку, Львівську, до великих і малих Фільварків, Юридиці й на Підзамче.

В Тернополі рогаток було 8! Зокрема, Львівська (на греблі), Ставова, Перевалиха, Бродівська, Збаразька, Микулинецька, Петрихівська. У місті Бережани – 6 рогаток, в Коломиї – 12, Перемишлі – 8, Станіславові – 9, Жовкві – 8. Отже, рогатки встановлювали залежно від розташування міста та розміщення його околиць. А кошти зібрані в рамках копитового мита фактично не фіксувалися і розкрадалися місцевими чиновниками.

Якщо подивитися на прибутки міст Галичини в 1888 р., то стане зрозуміло, що основними статтями доходів були прибутки з продажу горілки й акцизного збору з напоїв, надходження з додатку до споживчих податків і з додатку до прямих податків. В такому торговельному місті, як Броди це давало 68,6 % міського бюджету, в Тернополі 69,7%, Дрогобичі – 72,6, Коломиї – 58,3%.

Орендарі

В галицьких містах жили люди, що займалися орендою майна. Так, в 1910 р. в 10 міста краю проживало лише 282 орендарі, що становило лише 6,3 ї кількості по всій Галичині. Більшість орендарів працювали в сільському господарстві – 38%, промисловості – 26%, торгівлі – 35%. Найбільше орендарів було у Львові. Тернопільські ж орендарі переважно займалися сільським господарством (63% від усієї кількості).

Події світової війни та галицькі міста

В результаті війни в містах Галичини з 31 березня та 10 липня 1915 р. було введено хлібні картки. В день можна було отримати 200 грам хліба. Такі продукти, як молоко, м’ясо й інші товари продавали дорожче, гіршої якості і були в обмеженому асортименті. Виросли ціни на медикаменти, послуги лікарів. Наприклад, щоб полікуватися 1 день в 1915 р. в такому місті, як Бережани, Гусятин, Броди необхідно було заплатити 2,3 крони. З часом плата зросла 2,5 крони і 3 крони.

В результаті війни такі галицькі міста, як Рогатин, Печеніжин були суттєво зруйновані. В Ходорові постраждав цукровий завод. Йому було завдано збитків на 2,5 млн. крон. Було знищено чимало будівель Тернополя, Станіславова, Заболотова. Загалом в Галичині під час війни було знищено 40% всього житла і господарських будівель, 1,5 тис. фабрик та заводів, 2/3 лісопилень, 1,3 тис. млинів.

Збитки були суттєві, але й вони інколи завищувались. Так, власник цегельного заводу в Підволочиську на прізвище І. Маргуліс в травні 1915 р. поскаржився російському коменданту Тернополя, що російські солдати завдали збитків підприємству. Пограбували його, знищили машини. Було проведено перевірку яка виявили, що солдати взяли лише кілька десятків цеглин для будівництва кухні. Таких випадків було багато.

Дії російської влади в містах Галичини

Дані свідчать, що російська влада намагалась зробити все можливе для налагодження економічного життя краю. Зокрема, запускала млини, хлібопекарні, лавки. Зокрема, в Збаражі на початку війни працювали 7 млинів з 7-ми. Вони видавали 170 тис. пудів (пуд – 16 кг) борошна на рік. Працювали 2 млини місті Бережани, 6 в Тернополі (млин Галля – найбільший в місті російська влада знищила при відступі з міста), 2 в Борщеві. Було заборонено вивозити продукти з території Галичини. Так, тернопільський губернатор писав кам’янець-подільському 31 грудня 1914 р. про те, що тут є великі потреби в хлібі для військ і населення. Також влада зверталася до російського командування з проханням привозити в Тернопіль більше гасу, солі, сірників, цукру, чаю тощо.

Отже, життя галицьких міст було цікавим та суворим.

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.