Питання війни та післявоєнної відбудови після Другої світової війни гостро стояло перед Тернопільщиною. Адже значна кількість міст була знищена в результаті «радянського визволення», населення не мало роботи, необхідних засобів для існування, а питання освіти, медицини та культури були настільки нагальними, що турбували навіть більшовицьку владу. А тому детальніше розповість про післявоєнну відбудову Тернопільщини видання ternopil-future.com.ua.
Назва міста. Змінити не можна залишити
Як зазначає ресурс ukrssr.com, початок відбудови області від наслідків Другої світової війни було покладено 9 серпня 1944 р. Саме в цей день українське місто Тарнополь (так він називався за Польщі) став називатися Тернопіль. Тобто було уточнено назву міста, яка, на думку радянських науковців, походила від тернового поля, а не від імені засновника Яна Амора Тарновського. Фактично влада намагалась розірвати історичні зв’язки міста та створити нові. А на вашу думку, як правильно називати місто?
Як відбудували обозний завод та інші підприємства
Відновлення міста почалося одразу після його окупації радянської армією. Науковці тих часів, зазначали, «що ще тривали бої, а мешканці міста вже взялися розчищати вулиці, ремонтувати будинки, гасити пожежі». За допомогою саперів протягом 1944-1945 рр. було знешкоджено значну кількість авіабомб, снарядів, різних мін та ручних гранат тощо.
У зв’язку з необхідністю подальшого перекидання на захід України нових військ та їх постачання необхідним, постало питання відбудови залізничного вузла Тернополя. А тому всі сили були кинуто, перш за все, туди. Влада як закликала, так і змушувала мешканців приходити на його відбудову. Незважаючи на повітряні атаки німецької авіації залізницю в Тернополі було відновлено і потяги рушили на захід через 15 днів після визволення міста радянськими частинами.
Далі розпочалось відновлення промислових підприємств. 17 квітня стартувала відбудова обозного заводу. За словами тернополянина Володимира Риги він знаходився на колишній вул. Чехова. Потім там був цех меблевого комбінату. Зараз там будівлі ЗУНУ та “Тернопільводбуд”.
На обозному заводі перш за все було відновлено роботу ковальського, деревообробного, слюсарного, токарного цехів. Пройшло 5 місяців і завод дав першу продукцію. Планувалося в найближчі роки видавати 2-5 тис. возів на рік. Завершувалася відбудова обозного цеху в Копичинцях, який мав надавати дерев’яні деталі для возів. Така ж роль була призначена цеху в Шумську. Почалось будівництво обозного цеху в Кременці, який вже в 1944 р. мав виготовити 500 возів, а в наступному році – 2000 возів.
Також було в планах відбудувати в Чорткові ливарно-механічний завод, який мав виготовляти пічне литво. Такий же завод планувалось побудувати в Бучачі. В цьому ж місті планувалось побудувати пресо-штампувальний цех для виробництва лопат, ложок тощо.
Загалом в 1944 р. в Тернополі запрацювали м’ясокомбінат, млин, пивзавод, завод безалкогольних напоїв, 6 промислових артілей, меблева фабрика, електростанція. Через рік, в грудні 1945 року, запрацював цукровий завод «Поділля» в Березовиці.
Соціалістичні змагання
Радянська влада активізувала змагання між підприємствами, а тому вони почали конкурувати між собою та іншими установами союзу. Для цього ставилися завищенні завдання, а потім робітників змушували працювати понаднормово, щоб досягти наміченого. Завдяки цій методиці вдалося дати кращі результати таким підприємствам, як міський промкомбінат, швейна фабрика, пивзавод, цукровий завод «Поділля». Вдвічі збільшив виробництво цегли цегельний завод.
Була в СРСР така річ як новаторство. Людей, які показували приклади праці по-новому, створювали ноу-хау, які давали кращий результат, розхвалювали та давали їм кращу зарплату. Мова про людей, яких в союзі називали стахановцями. О. Стаханов – радянський шахтар, який за допомогою двох помічників поставив рекорд, який потім не могли покращити (а спробуйте самостійно викопати картоплі, як за 3-х осіб). Як би там не було, але в паровозному депо Тернополя нараховувалось 310 стахановців і 17 ударників. Машиніст В. С. Гавриленко отримав орден Леніна за працю. В кінці 40-х років працівники вагоноремонтного депо відремонтували 192 вагони, зекономивши 218 тис. крб., і таким чином показали іншим підприємствам, що можна працювати і економити на якості.
Як практично здійснювалась відбудова міста
Крім відбудови промисловості продовжувалось відновлення житла. Здійснювалось розчищення вулиць від руїн та уламків згорілих будинків. Відбулось пристосування будівель під житло. Кожна доросла людина мала працювати на розчистці не менше 100 годин на місяць. Завдяки цьому було відновлено будівлі готелю, облвиконкому й обкому КП(б)У.
У зв’язку з тим, що Тернопіль на той час був фактично повністю зруйнованим, то обласний центр перенесли до Чорткова. В цьому місті, як і в інших, влада змушувала робітників працювати понаднормово для відбудови Тернополя. А тому робітники та службовці в післяробочий час виготовляли віконні рами, цвяхи, залізоскоб’яні вироби. Інші міста виділяли для Тернополя транспорт, робітників-будівельників, допомагали матеріалами, продуктами харчування. На кінець 1945 року навіть здали 73,8 тис. кв. метрів житлової площі. Це було мізером, зважаючи на необхідність забезпечити житлом тисячі і тисячі людей.
На початок 1946 р. в Тернополі проживало (виживало) 12 тис. населення (на початку війни було більше 35 тис.). А тому здійснювалась відбудова їх будинків (переважно руками самих жителів), а також будувались нові будинки. Нові будинки зводились на вулицях Костюшка, Островського (сьогодні кн. К. Острозького), Горького, Парковій та інших. В кінці 40-років мешканці міста проживали в 112,5 тис. кв. метрів житла. В 1948 р. в Тернополі з’явився газ. В 1950 р. газогін вже мав 12,2 км, а мешканці міста та підприємства витрачали 8,5 млн. кубометрів газу. На цей час кількість жителів міста, завдяки приїзду росіян та інших спеціалістів із переважно російськомовних регіонів СРСР, досягла 26 тис. осіб.
Реалізація планів по відбудові міста та початок роботи шкіл, лікарень, культурних закладів
Було створено будівельний трест, який почав відбудову великих об’єктів. В лютому 1945 р. в Тернопіль прибули спеціалісти з Українського державного інституту проектування міст, які почали готувати генеральний план відбудови міста. В серпні 1945 р. генеральний план відновлення міста було схвалено. Після його реалізації було знищено стару частину міста: Ратушу, площу Ринок, українську гімназію, єзуїтську гімназію та інші.
Паралельно відбудовувалися адміністративні приміщення, лікувальні заклади. В 1945 р. запрацювали залізнична поліклініка, пологовий будинок, дитячі ясла, дитячий садок.
Були перші успіхи у відновленні освітніх закладів. В квітні 1944 р. запрацювали перші 3 школи. Їх відвідували 1620 учнів. Запрацювали драмтеатр, міська бібліотека, історико-краєзнавчий музей, хорова капела філармонії та симфонічний оркестр. Почали виходити перші газети.
В наступному 1945 р. з Сумської області в Чортків було перевезено заснований в 1930 р. Охтирський робітничо-селянський пересувний театр (в радянський час людей легко перекидали з місця на місце). Пізніше, в березні 1948 р., він об’єднався з обласним драматичним театром ім. І. Франка і став називатися обласний музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченка.
Отже, в післявоєнні роки завдяки праці тернополян вдалося певною мірою відновити місто. А що ви знаєте про ці роки? Розкажіть наскільки складно було жити в повоєнному місті.
