Сільське житло тернопільського Поділля

Подільське село – завжди мальовниче, органічно розташоване в ландшафті, з особливою психоемоційною атмосферою. Саме воно протягом століть уособлювало всю Україну, було її візитною карткою, символом. Згідно досліджень вчених Поділля займає землі літописного «Пониззя» – межиріччя Південного Бугу і Дністра. Якщо спробувати сьогодні визначити розміщення Поділля на карті України, то отримаємо Вінницьку, північ Одеської, Хмельницьку (так зване Східне Поділля) та Тернопільську (так зване Західне Поділля) області. Саме про сільське житло цієї частини Тернопільщини детальніше розповість видання ternopil-future.com.ua.

Історія Поділля

Як повідомляє дослідниця Т.В. Косміна, в докиївські часи Поділля було заселено уличами та тиверцями – східнослов’янськими союзами племен. Далі Київська Русь впала під навалою татаро-монголів та через феодальні усобиці і їй на зміну на цій території почали правити галицько-волинські князі. Коли ж і вони в ХIV ст. ослабли, то територія Поділля стала власністю литовських князів Коріатовичів. А після Люблінської унії 1596 р. ці землі стали польськими. В 1672 р. Поділля отримала Османська Порта. Далі воно знову повернулося під владу Речі Посполитої, щоб в 1772 р. його Західну частину (Тернопільщину) отримала Австрія. А іншу частину Поділля в 1793 р. Російська імперія. Об’єднались вони лише в 1939 р. після нападу СРСР на Польщу і далі стали частиною незалежної української держави в 1991 р.

Фундамент

Вже в ХІХ ст. на території України для будівництва житла використовували зрубну та стовпову техніку. В давні житлах фундаменту як такого не було і фактично основою житла був перший вінець, який клався безпосередньо на землю. Далі його почали вкладати на каміння чи дерево. Його ще називали: «підвалина», «підвал» (укр.), «подвалина» (рос.), «podwalina» (польськ.).

Також, щоб захистити стовпи каркасу від води та вологи їх забивали в підвалини. Для цього переважно використовували дуб, адже він був твердішим та стійкішим до води. Але час йшов, дубів ставало все менше і менше, адже ліси знищувались в тому числі для цукрової промисловості та гуральництва (виробництва горілки та вина). Тому почали використовути просмолену сосну.

На початку ХХ ст. вже для фундаменту використовували фундамент з каменю.

Стіни

Стіни переважно робили за допомогою зрубної техніки. Цьому сприяла наявність лісів. З часом і їх було вирубано, а отже хата з дерева вважалась розкішшю. А тому провідним будівельним матеріалом стала глина. 

Дерева не вистачало або ж ціни на нього були захмарні, а тому в придністровській зоні Поділля в кінці ХІХ – на поч. ХХ ст. набув поширення варіант стіни «на стовпах з кіллям, оплетеним горизонтальним хворостом», так звані кільовані стіни. Виглядало це так: між основними стовпами («слупами») каркасу безпосередньо в землю вздовж стіни на відстані 15—20 см одне від одного вбивали грабові кілки, які щільно переплітали вербовим гіллям. Потім з обох боків одержаний каркас обмазували глиною. Така техніка набула значного поширення на території Тернопільщини, а саме в Заліщицькому, Бучацькому, Чортківському, Борщівському районах.

Стеля

Цікавою є техніка спорудження стелі, яку на тернопільському Поділлі зводили на сволоку, а зверху клали колоте дерево. А далі вже укладали дошки, які могли ставити, як в розбіжку», і впритул. Такий спосіб спорудження існував у Зборівському, Тернопільському, Збаразькому та Підволочиському Бережанському, Теребовлянському, Бучацькому та Заліщицькому районах. Далі поверх дошок насипали глину, трамбували та згладжували. Глина зберігала тепло, а на долівці стелі можна було тримати обмолочене зерно.

Що ще важливо, щодо стелі, то вона українців завжди білилась. Винятком є західні райони Тернопільщини, де вона милась. Балки стелі прикрашались різьбленими чи розписними елементами.

Дах

У кінці XIX – на початку XX ст. в житлі українців та інших етнічних спільностей Поділля переважав дах на кроквах. Своїми кінцями крокви спиралися на поздовжні платви. Дах житла та господарських будівель накривали соломою. Але й тут були різновиди: розстелена солома притиснута дрючками та зв’язаними сніпки. На півдні Поділля використовували очерет. А на Тернопільщині стріху робили у вигляді сходинок. 

Планування житла

Планування житла є однією з важливих ознак за яким можна класифікувати житло. Якщо розглядати традиційні житла на захід від річки Збруч, то тут широко використовувалось житло з трикамерним типом сіней та наскрізними дверима (хата + сіни + хатина або хата + сіни + хата).

На захід від р. Збруч (на Тернопільщині) були поширеними трикамерні типи сіней з наскрізними дверима. Набули поширення на Тернопільщині варіанти поширення і двокамерного житла – сіни і хата. Зокрема, такі приклади було знайдено в селі Кривче, що на Борщівщині, Куропатники Бережанського, Пилява Бучацького, Коропець Монастириського, Колиндяни Чортківського районів.

Піч

В українців житло будувалась таким чинок, щоб піч заходилась в хаті, а сіни були холодними. Піч знаходилась в хаті збоку від входу вздовж стіни, що прилягала до сіней. Печі не були курними (тобто дим не виходив через кімнату). Спосіб на вулицю виведення диму полягав у виведенні у сіни через отвір у стіні («каглу»), а далі вже він через дах виходив на двір. Такі печі мали найбідніші верстви населення. Зокрема, на Тернопільщині такі зафіксовані в Заліщицькому та Борщівському районах Тернопільської області. Що цікаво, такі напівкурні печі існували і пізніше в районах, де вирощували для продажу цибулю, яку можна було законсервувати, а для цього її обкурювали димом на горищі.

З часом, з появою газу кількість печей зменшується. Піч виноситься до так званої «літньої кухні». Після війни такі кухні існували в багатьох селах центральних і північних районів Тернопільської області. Можливо й у вас така була?

Господарські будівлі

Двір і господарські будівлі використовувались для ведення сільськогосподарської діяльності. А тому в Тернопільській області був поширений тип двору, що отримав назву: «Периметральний двір з глибокою постановкою житла, всі будівлі зв’язані між собою критим переходом (с. Драгоманівка Козівського р-ну Тернопільської обл. куди входили хата; хліви; стодола; криті переходи». Також був поширений «Периметральний двор з глибокою постановкою житла, будівлі мають частковий зв’язок (с. Збручанське Борщівського р-ну Тернопільської обл.): хата; куча; стайня; сушарки для тютюну; комора, стодола та погріб під одним дахом; оборіг; кошниця. Зустрічаються двори й Г-подібної забудови. Як в селі Конюхи Козівського району.

Отже, сільська місцевість тернопільського Поділля мала багато спільних рис з архітектурою іншої частини України.