В 1793 р. Російська та Прусська імперії успішно поділили Річ Посполиту – польсько-литовську державу, а її землі, відповідно, включили до свого складу. За цим поділом до Росії відійшли Київщина, Поділля та Волинь. Так як Кременеччина – це Волинь, а не Галичина (як більшість Тернопільської області), тому ця частина Тернопільщини протягом майже 125 років входила до складу Російської імперії. Після захоплення цих земель тут розпочалась розбудова військових поселень з метою зміцнити кордон, перешкодити захопленню цих територій сусідньою Австрійською імперією та для боротьби з польським та українським національними рухами. А тому детальніше розповість про цікаві особливості будівництва військових гарнізонів на Кременеччині видання ternopil-future.com.ua.
Для кого будували житлові будинки
Як повідомляє дослідниця цього питання Ірина Сергіюк, в Кременці розташовувались 11-й драгунський Ризький полк та 42-й піхотний Якутський полк. Загалом 1856 осіб. А тому будівництво відбувалось саме для них. Детальніше про особливості розташування російських військ на українських землях можна прочитати тут. Для будівництва військові використовували типові проекти будівель, які розробило Міністерство. Всі будівлі були цегляні. З метою здешевити проект було вирішено відмовитися від штукатурки і декорування фасадів. А тому ці проекти були популярними при будівництві. Будівлі для військових були одно-, дво- та триповерховими. Одноповерхові – це переважно господарські (про це далі), та будинки офіцерів. Двоповерхові – це громадські будівлі та будівлі для молодших офіцерів. Триповерхові будівлі – це житло для солдатів та навчальних команд. Так, як коштів на все не вистачало, то поверховість офіцерського житла часто збільшували від 2-х до 3-х поверхів.
Житло, громадські та господарські будівлі
Будували будівлі для командира полку, офіцерів штабу, штаб-офіцера, командирів рот (8 осіб). Це вже 18 квартир. Для молодших офіцерів передбачалися будинки на 4 та 8 квартир. Для солдатів було розроблено проекти будинків для піхотного батальйону та для 2 ескадронів. Це все житлові будинки. Також були громадські, а це штаб, флігель для навчання, приймальне відділення та православна церква. Також були господарські будівлі: лазня, пральня, пекарня, стайня для коней (стайня була для навчальних коней та штабу), ветеринарний лазарет, кам’яна льодовня на 8 відділень, сарай, де зберігали дрова, продукти (сухарі), набої (патрони) та обоз (полковий і офіцерські екіпажі). Сюди ж можна долучити таку будівлю, як кам’яна кузня для обслуговування коней, де були приміщення для зброярної та столярної майстерень; полковий цойґхауз (переважно кам’яний і двоповерховий. Тут зберігали зброю та недоторканний запас); колодязі з насосами та бетонні вигрібні і гнійні ями.
Які матеріали використовували для будівництва
Всі будинки проектували кам’яними, зокрема з цегли. Але з дерева будувати було дешевше, а тому часто використовували саме його. Тим більше, що на Кременеччині, як і на всій Волині, його було вдосталь. Повністю дерев’яними робили казарми та штаби. Але планували в майбутньому добудувати ці ж приміщення за допомогою цегли. На час будівництва все ж було вирішено будувати надійно, навіть якщо будували з дерева. А тому фундаменти робили кам’яними, підлоги замощенні на штучній основі, стіни із соснових колод, металеві дахи. Але такі будівлі не завжди були якісними. Часто вони з часом втрачали свій вигляд, там було холодно взимку, вони легко горіли при пожежі. А тому пізніше від них відмовились. Загалом кількість будівель з дерева становила 1/3 з усіх побудованих.
Як вирішували питання вентиляції, санітарії, доступу свіжого повітря
Під час будівництва казарм архітектори вирішували питання його вентиляції та інсоляції (потік сонячної радіації на одиницю площі горизонтальної поверхні за одиницю часу. Інсоляція впливає на перебіг фізичних, хімічних і біохімічних процесів), тобто по простому, доступу до сонячного світла. А тому капітальні стіни були в поперечних осях будівлі. Перегородки між приміщеннями для сну військових були мінімальні, щоб повітря вентилювалося. Казарми переважно планувались одноповерховими, але коштів не вистачало і вони були 2-х та 3-х поверховими. Коридор знаходився по центру. Будівля була прямокутною. В госпітальних будівлях коридор знаходився вздовж однієї із зовнішніх стін.
При проектуванні цих будівель не планували використовувати складні механізми, а тому їх будували робітники з низькою кваліфікацією, яких легко було знайти на околицях імперії. Так водопостачання здійснювалось із звичайних колодязів, опалення з круглих металевих печей, які працювали на дровах та вугіллі, у пекарнях встановлювали печі системи генерала Васмунда, що легко експлуатувались солдатами без особливих знань.
На першому поверсі казарми були їдальні, навчальні класи, кухні, комори, цойггауси (місця для зберігання зброї, спорядження, обмундирування). На 2-3 поверхах – спальні, умивальники, туалети. Сходи в центрі та на торцях будинку. Перекриття дерев’яні, стіни покритті вапняним розчином. Спальні кімнати розраховувались на 30-32 солдат кожне. Площа на одного солдата складала 3,98 м2.
Флігелі теж були триповерховими. В них розміщували кравецькі майстерні, закрійну, шорну (або лимарна) – для ремонту ремінної збруї, збройну, цойґгаузну майстерні, їдальні навчальної команди та музикантів, кухні, комори, приміщення музикантів, ветеринарного фельдшера, фельдшера навчальної команди, церковника.
Будівлі для старших офіцерів були двоповерховими з двома входами: для мешканців та їх гостей та для прислуги. У будинку передбачались вітальня, зала, їдальня, кабінет, житлові кімнати, кімнати для прислуги, кухня та комора. Площа квартир – 118,35 м2 і це без кухонь та приміщень для прислуги. Молодші офіцери мали лише кабінет, спальню та кухню. Площа складала 34,17 м2.
Стайня була дерев’яна, мала 4 входи для коней. Всередині зберігали фураж та стояв чан для водопою. Підлога глиняна.
Льодовні були кам’яні. Призначались для офіцерів, які проживали в певному будинку. Мали один вхід.
Полкові церкви на Кременеччині
Війська часто розміщувались на територіях, де необхідно було вживати заходів для покращення релігійно-морального виховання армії. Так як на Кременеччині, де було багато католиків чи греко-католиків. А тому тут будували військові церкви. Для храмів пристосовували старі будівлі, будували нові, або ж влаштовували церкви в казармах.
Так церква 42-го піхотного Якутського полку, який стояв в Кременці, розташовувалась в казармі. Місця було мало, а тому командир полку полковник М.М. Путилов вирішив збудувати новий храм. Будівлю заклали біля залізничного вокзалу. За планом мала бути схожою на хрест. Розраховувалась на 800 осіб. Храм був збудований з цегли, стіни коричневого кольору, вівтар великий, іконостас з соснового дерева, підлога бетонна. В 1939 р. тут було знято центральний автентичний купол та добудовано дві високі вежі. У післявоєнний час радянська влада облаштувала в храмі музей та військовий клуб. Відновлення відбулося лише в 1992 р.
Існувала також церква при 11-му драгунському Ризькому полку. Вона носила назву Церква Покрови Пресвятої Богородиці. Розміщувалась в селі Білокриниця Кременецького району Тернопільської області. Була побудована в 1910 р. за державні гроші. В 1921 р. поляки, які захопили ці землі, переобладнали церкву в костел. В 1931 р. вона перетворилась вже в гарнізонний костел 12 полку уланів. За СРСР тут було створено клуб – замість хреста засяяла зірка. Дзвіниця була розібрана. В будівлі з’явився офіцерський клуб місцевої військової частини. З 2006 р. тут знову діє храм. А в 2010 р. збудовано нову, але автентичну старій, дзвіницю.
Отже, перебування Російської імперії на землях Кременеччини відбилося в її архітектурному вигляді, зокрема наявності будівель для військових: казарм, церков, господарських приміщень.
