На Тернопільщині 230 дерев’яних культових споруд. Із них 168 – церкви. Старовинні. Намолені не одним поколінням. Громади роблять все для того, щоб зберегти їх. Бо це – не просто історія, це молитва крізь століття.
Кожна дерев’яна церковиця – унікальна по-своєму. Про п’ятірку– на сайті ternopil-future.
1. Церква Святого Миколая («Церква Роксолани»)
Фото Андрія Сенько.
Греко-католицька дерев’яна святиня, зведена в Надрічному, що на Бережанщині.
За переказами старожилів, цей храм люди колись купили в Рогатині, що на Івано-Франківщині. Переповідають, у його стінах навіть хрестили Настю Лісовську, котрій судилось стати Роксоланою. Тому в народі святиню іменують «Церквою Роксолани». На одному з брусів зрубу вирізьблено рік її будівництва «1777».
Будівлю привезли до Надрічного й зібрали, очевидно, на місці попередньої дерев’яної церковиці.
За іншою ж, більш містичною, версією, храм у розібраному вигляді везли волами в котресь зі сіл теперішньої Львівщини. Та в Надрічному, на схилі гори, воли стали, мов укопані. Люди сприйняли це як знак із неба та ухвалили рішення зоставити церкву на цьому місці й у цьому селі.
Кажуть, одним з перших священиків у тризубому парафіяльному храмі був о. І. Литвинович – батько митрополита Спиридона Литвиновича.
Радянська влада в липні 1964-го закрила святиню. Надрічнянці молилися біля її стін. Двері храму знову відкрилися тільки в 1989-му. Та час уже зробив своє: через старе покриття протікала дощівка… Реконструкцію даху церкви було завершено у вересні 2021-го.
Відправи в святині, котрій щонайменше 245 років, проводять тільки на великі релігійні свята.
2. Церква Воздвиження Чесного Хреста
Маленька дерев’яна церковиця УГКЦ. Зведена в 1742-му на місці колишнього храму. Височіє на пагорбі у мальовничому Пліхові, що на Бережанщині. Тулиться серед старих кам’яних хрестів з різьбленими розп’яттями…
У радянський період була зачинена, люди ходили до храму в Поморянах і Жукові.
Дерев’яну святиню згодом парафіяни трохи осучаснили. Стіни під опасанням оббили дерев’яною вагонкою. Підрихтували й дерев’яну дзвіницю.
3. Церква Святого Димитрія
Одна з найстаріших дерев’яних церков Тернопілля, що за свій майже 600-літній вік двічі змінювала місце розташування.
За переказами, у Киданці, що на Збаражчині, святиня потрапила з Волині, де вже на той час простояла майже 200 років. Роком перенесення храму можна вважати 1648-ий, оскільки ним датоване Євангеліє, яке збереглося дотепер. Тим же літом датується і книга Мінея, з якої здійснюються інші богослужіння.
Спершу церковиця стояла серед лісу на одному з горбів Товтрів (сучасна Лиса гора). Коли ж через татарські набіги село дещо змістилося на південь у низину, на більш безпечне місце, то святиня також була перенесена вниз. Місцину ту люди, оповідають, за йменням першого поселенця Марка нарекли Марківщиною.
У 1908-му з візитацією у Киданцях був Митрополит Андрей Шептицький. Імовірно, предстоятель УГКЦ відвідував церкву і в 1914-му, коли освячував місце під храм у Романовому Селі, позаяк це була одна парафія.
На початку 90-х років святиня постраждала від рук вандалів, які вирізали і викрали усі старовинні ікони, розташовані на зовнішніх стінах довкола церкви. Крадіїв так і не знайшли та реліквій не повернули.
Одноповерхова церковиця тулиться на місцевому кладовищі. Має один купол над центральною навою та опояс – піддашшя, розташоване по периметру храму. Архітектори наголошують: це давній український елемент, який дуже вирізняє храми, зведені за українськими традиціями. У ХVІІ столітті під впливом РПЦ нові дерев’яні церкви вже будувалися без народних елементів української архітектури – опоясів.
4. Церква святого Великомученика Димитрія
Архітектурна перлина дерев’яного зодчества, розташована у селі Козярі, що на Підволочищині. За переказами, храм до села перевезли з Карпат і склали без жодного цвяха.
Датою зведення церковиці на підставі шематизмів ввжали 1785-ий. Усе змінила несподівана знахідка в 1958-му. Під час ремонту у верхній частині заокругленої бані було виявлено напис грецькою мовою, який засвідчує, що святині побудували в 1645-му.
Особливість греко-католицької церкви є відсутність будь-яких прибудов, а також єдиний вхід з півночі до бабинця. Роками богослужіння у ній дозволяли проводити лише на Різдво та Великдень.
5. Церква Святого Архистратига Михаїла
Святиню в 1767-му звели в Горинці, що на Кременеччині. Востаннє її реставрували в 1926-му. Цікавий храм тим, що крім трьох основних частин – вівтар, сама церква, притвор – до його складу входить ще й дзвіниця.
Якось буря зірвала бляху з купола святині. Кілька років храм був відкритий, усередину потрапляла вода, балки прогнили, впали на склепіння… Будівля почала руйнуватися.
Горинчани збудували нову церкву, а цю планували завалити. В плани втрутився православний священик о. Михайло Найко. У Залужжі, що на Збаражчині, на Чернечій горі, спільно з Національним заповідником «Замки Тернопілля» він ініціював створення музею сакральної архітектури. 245-літня дерев’яна церква з Горинка мала стати першим експонатом скансеру.
У 2011-му о. Михайло спільно з однодумцями взялися самотужки розбирати старовинний храм, аби перевезти. На куполі знайшли давній унікальний розпис: зверху — ангели, а внизу — євангелісти, а ще – елементи старовинної різьби, скульптур, гроші царської Росії та УНР. Усе це планують виставляти у майбутньому музеї.
У 2013-му на Чернечій горі залили фундамент. Під час ремонтних робіт, подейкують, було виявлено велике підвальне приміщення. Вирішили зробити ще й підземну церкву.
А наприкінці серпня 2018-го Україну облетіла історія про те, як вандали розпалювали вогнище для смаження шашликів та майстрували лавки й стіл із …балок старовинної церкви.
