В ХІХ ст. питання шляхів сполучення в умовах можливих війн між імперіями Європи набуло важливого значення. Території, за які можна було воювати, фактично закінчилися, а тому великі європейські держави розпочали ділити Азію та Африку, а паралельно випробовували на міць своїх сусідів. Так Британія та Франція завдали поразки Росії в Кримській війні 1853-1856 рр., Німеччина – Австрії (1866) та Франції (1870). Все йшло до нових війн, в тому числі й світових, а тому держави Європи активно до них готувались: збільшували армію, вкладали кошти в реформи, техніку, а ще в шляхи сполучення. Найбільших успіхів в цьому на початок І світової війни досягли Росія та Німеччина, але й інші країни зробили певні кроки, які б мали допомогти їм протистояти своїм противникам. Зокрема, Австро-Угорська імперія з метою покращення свого економічного та військово-політичного становища вирішила побудувати залізницю між Станіславовим (сучасний Івано-Франківськ) та Гусятином. Тим більше, що Гусятин був важливим економічним центром краю в ті часи. Детальніше про причини такого рішення, реалізацію та результат розповість видання ternopil-future.com.ua.
Чому тут вирішили збудувати залізницю?
Як розповідає видання lwow.pl.ua, перший проект цієї залізниці був розроблений ще в 1880 році. У 1881 р. було створено «Дирекцію руху казенної залізниці» у Відні (директор Чадік). 28 березня цього ж року міністерство торгівлі Австро-Угорщини дало дозвіл на будівництво залізниці. Але виникало питання, який саме має бути маршрут? Роман Гостковський (видатний вчений в галузі залізничного транспорту, організатор залізничного руху на Галичині та Буковині), який після завершення робіт на південноавстрійській залізниці Львів – Чернівці – Ясси та залізниці ім. Ерцгерцога Альберта став доцентом новоствореної залізничної кафедри у Львівській політехніці, виступав за розширення залізничних шляхів з Станіславова до Гусятина.
В урядових колах Відня та Львова теж схилялися до будівництва залізниці за напрямом Станиславів – Гусятин. А тому цього ж місяця було вирішено внести зміни до проекту. Прямого шляху за цим проектом не передбачалось, а тому зросла його вартість. Але це було потрібно, адже так наполягав Генштаб імперської армії. Було вирішено простягнути колії на схід, а не з півдня на північ, що відповідало припущенням австрійського генштабу, тобто, щоб мати можливості швидкого просування армії проти Російської імперії. Остаточний варіант проекту був розроблений Юліушем Лоттом у липні 1882 року. Будівництвом займалося підприємство «Шварц».
Особливості маршруту
Маршрут залізниці Станіславів-Гусятин було прокладено за Австро-Угорської імперії у 1882-1884 роках. Його протяжність 148 км, але він за складністю поступався лише залізницям у Карпатах. Був частиною Галицької поперечної залізниці. Цікаво, що на Тернопільщині залізниці підпорядковувалися двом адміністраціям – Львівській і Станіславівській. Обидві дирекції тягнули колії у східному напрямку. Північний шлях вів зі Львова через Красне, Злочув (Золочів), Тарнополь (Тернопіль) до Волочиська (сучасна Хмельницька область).
На південній ділянці колії пролягали від Хриспліна (фактично від Станіславова) через Палахіче, Нижнюв (Нижнів), Монастержиську (Монастириську), Бучач, Чортків, Копичинці до Гусятина. Ця магістраль була завершена в 1884 році. Ділянка Красне-Волочиськ ефективно працює і сьогодні, але з її південною сестрою доля розпорядилася інакше.
Початок будівництва
Пересування цим маршрутом через південні райони Тарнопільської області було значно складнішим. Складний рельєф місцевості змусив залізничників спроектувати звивисту трасу з нетрадиційними рішеннями. Залізницю довелося перекинути через найбільшу річку Галичини – Дністер. Для цього в околицях Нижніва через річку збудовано міст довжиною 324 м. Біля Бучача потрібно було прорубати тунель довжиною 260 м через пагорб (у селі Наґужанка, нині Бучач) і прокласти міст через річку Стрипа. Цей міст і тунель будували італійські інженери та робітники. Відомо ім’я одного з них – Джанні Батіста Феррарі. Місцеве населення виконувало підсобні роботи. Під час світових воєн міст і тунель декілька разів знищувалися.
Основні роботи на цьому шляху почалися навесні 1883 року і йшли швидкими темпами. Якщо необхідні матеріали завезли лише на початку березня, то прокладку рейок у Криспліні розпочали вже у жовтні. Якщо технічний персонал складався переважно з іноземців або австрійців, то серед робітників переважало місцеве населення. Тому вони не тільки переносило колії, а й будувало залізничні станції на станціях, водогони та ін.
Перший потяг
Перший пробний вантажний поїзд на ділянці Станіславів-Бучач відбув з початкової станції (Станіславів) 1 листопада 1884 року, а 15 листопада на цьому маршруті було відкрито регулярне пасажирське сполучення. Пробний рейс до Гусятина було відкрито 31 грудня 1884 року, напередодні Нового року. Однак на цій ділянці було багато недоліків, і після їх усунення рух відновився лише 1 лютого 1885 року.
Друга черга будівництва залізниці
Ще через 10 років почалося будівництво траси, що з’єднує північну і південну ділянки. Маршрут пролягав через Трембовлю (Теребовля) до Копичинців. Робота була закінчена 25 листопада 1896 року.
Використання залізниці: вартість квитків, швидкості потягів, відстані
Хоча Галицьку трансверсальну залізницю будували з максимальною економією ресурсів, рух по ній організовувався, як по магістральній дорозі. Для цього в дирекції залізниць було задіяно значну кількість чиновників, хоча вантажні та пасажирські перевезення на цьому шляху не були інтенсивними. Наприклад: на ділянці Станіславів – Бучач спочатку щодня курсувала одна пара пасажирських поїздів. Зі Станіславова потяг відправлявся о 10:00, в Бучач прибувач о 14:39. Щоб подолати 75 км маршруту, йому потрібно було 4 години 39 хвилин! Для порівняння: швидкий потяг із Чернівців до Львова (із зупинками в Снятині, Коломиї, Станіславові, Галичі, Ходорові та Бобрці) у 1880 році подолав відстань у 267 км менше ніж за 6 годин. Навіть з такою швидкістю потяг зі Станіславова до Бучача був швидшим за поштовий диліжанс (8 годин на цьому шляху).
Популярності залізниці сприяло також те, що вартість проїзду у вагоні третього класу на цьому маршруті становила 1 гульден 20 грайкарів, що було в чотири рази дешевше квитка на диліжанс. Згодом пасажиропотік зі Станіславова до Гусятина посилився – перед Першою світовою війною на шляху курсували вже три пари поїздів.
Вантажні перевезення були скромнішими, бо ця залізниця не могла конкурувати із залізницею імені Кароля Людвіка. Траса була одноколійною, тому спочатку на ній влаштували складну систему сигналізації. Оскільки вантажопотік був незначним, було вирішено спростити систему та знизити швидкість руху, дозволивши зупинятися на станціях поїздам зустрічного напрямку. Популярність маршруту впала, і, незважаючи на його протяжність, його віднесли до місцевих.
Залізниця сьогодні
Сьогодні тут існує рух лише на ділянці від Бучача до Гусятина. Після руйнувань Другої світової війни багато секцій не ремонтували.
16 травня 2021 року місцевий активіст Дмитро Романишин організував пробіг старим залізничним насипом колишньої австрійської залізниці на ділянці Палахіче-Нижнюв – «Пробіг на Галицькій трансверсальній залізниці Ostbahn» в районі Тлі.
Наразі розглядаються плани будівництва сучасної електрифікованої залізничної колії між Тернополем та Івано-Франківськом. Він пролягатиме старим маршрутом через Козову, Підгайці та Галич. Його кошторис на кінець 2021 року оцінили в 4 млрд грн.
Отже, залізниця існує, але зараз не використовується через складний рельєф та дорогу реконструкцію. А як ви вважаєте, варто добудовувати чи ні?
