Історія Тернопільщини – це не лише власне Тернопіль, Кременець, Заліщики, Збараж, Чортків чи Бережани, а це також низка інших маленьких містечок, які зараз мають статус сіл чи селищ, але які є не менш цікавими для всіх, хто цікавиться минулим нашого краю. Мова про Язлівець. Село на Чортківщині, яке декілька сотень років тому було визначним торговельним центром Поділля і відігравало важливу роль в політичним процесах Речі Посполитої. Крім, цього Язлівець ще міг похвалитися значними архітектурними пам’ятками, а тому якраз про них розповість видання ternopil-future.com.ua.
Язлівець: назва та поява
Як зазначає дослідник О. Рибчинський, поселення на місці сучасного Язлівця має давнє походження. Вчені навіть виявили тут пам’ятки Трипільської культури, а це приблизно 4-3 тис. до н.е. Про назву села горять різне. Зокрема, й те, що першим мешканцем містечка був Ясько-ловець з дружиною в часи литовсько-татарських сутичок за подільські землі. Важливим для містечка було й те, що воно розташовувались з 13-го століття на торговельному шляху, який пролягав зі Львова до Молдавії.
У 1406 році король Владислав II Ягайло віддав Язловець старості Джерславу Конопці, який за наполяганням великого князя литовського Вітольда Кейстутовича віддав маєток Теодорику з Бучача. За іншими даними, до 1417 р. Язловець потрапив до рук Бучацьких гербу Абданк, які, оселившись у Язловці, прийняли прізвище Язловецькі. Власниками Язловця були представники роду Радзивіллів і Конєцпольських.
Розвиток міста та заздрість Львова
У середині XV ст. Язловець був значним торговельним центром. Економічний розвиток міста зумовлювався зручним географічним розташуванням – сприяв торговельний тракт «Вія Реґія», який сполучав Львів з Молдавією.
Але в 1460-х роках сталося лихо. Конкуренція в польські часи була як і в наші – жорстка та підступна. Зокрема, львівські купці подали скаргу польському королю, що ярмарки в маленьких містечках, як Язловці, Гологорах, Рогатині, Теребовлі, Тисмениці підривають львівську торгівлю. А тому король керуючись цими не перевіреними даними видав розпорядження, яким ліквідував (зніс) ті ярмарки. А щоб місцеві мешканці підкорились і дотримувались його приписів наказав воєводі спостерігати та виконувати його наказ навіть якщо доведеться не пускати купців та арештовувати їх товари. Ось так було знищено важливий та перспективний ярмарок. Хто зна, можливо б Язловець виріс у нову столицю України. Жартуємо звичайно, але шкоду торгівлі це безумовно нанесло.
В 1469 р. львівський суддя Пйотр з Браниць наніс новий удар по економіці Язлівця. Він задовольнив скаргу королівського прокуратора Миколая Ґжимали, в якій він вимагав скасувати мито, що збиралось дідичем Міхалом Язловецьким у Язловці.
Покращення прийшло в 1519 р. В цьому році на прохання власників Язловця галицького хорунжого Миколая Сенявського містечко отримало можливість проводити ярмарок на день святої Катерини та отримало звільнення від чопового податку на два квартали за привілеєм короля Сиґізмунда І Старого. В 1523 р було відновлено в Язловці давній ярмарок на день святої Марії Магдалини, а також запроваджено новий на час середини великого посту. Містечко також отримало підтвердження магдебургському праву. Після цього містечко знову стало найбільшим ярмарком на Поділлі. Цьому також сприяла значна вірменська меншина містечка.
Язлівець в турецькій окупації
Всі українські міста XVII – початку XVIII ст. для свого існування мали виконувати свої функції: сировинно-видобувні, ремісничі, торгівельні, адміністративно-судочинні, міста-резиденції, адміністративно-господарські та військово-оборонні. Саме від цього залежав економічний розвиток міста. А він відповідно впливав на якість оборонних споруд міста. А тут вже варто згадати оборонні фортифікації Львова та Кам’янця Подільського, Бродів, Жовкви, Самбора. А також оборонну система Язлівця. Вплив на розвиток міста мали купці, які жили тут, могутні власники міста та даровані королями ярмаркові дні. Кожен день – це прибуток місту.
Зацікавлення торгівельним та промисловим потенціалом Язлівця настільки актуалізувалося, що 12 червня 1659 р. король видає осібний привілей Якубові Боїмові, львівському міщанинові, для податкових зборів. Перше серйозне знищення Язлівець зазнав у час турецької окупації в другій половині 17 ст. За словами француза Делерака, після звільнення місто мало гнітючий вигляд: «Усі описані тут місця є зараз в стані повної руїни після довгих турецьких воєн. Однак незважаючи на таке страшне спустошення, видно з залишених решток повалених і порослих мохом будинків і решток мурів, що Язлівець був колись одним з найгарніших і найбагатших міст Польщі. Щодо величини, то Язлівець мало поступався Львову, а в певні періоди відбувалися у ньому славні ярмарки, на які приїжджали купці зі сходу, з Греції, Туреччини, Вірменії та Арабії».
Стан Язлівця перед турецькою окупацією
Тут ми можемо порівняти, що було в місті перед окупацією і відповідно, що залишилось. Так, за інвентарним описом 1672 р. місто було огороджене земляним валом з кам’яними Вірменською, Броварною та Польською брамами. А вже за Польською брамою, через яку місто поєднувалося з замком, розташовувалися квартали міських ремісників – українців та поляків. Далі в місті розташовувався міський Польський ринок, що оточувався з усіх сторін кам’яницями, які поєднувались з кварталами – місцем компактного проживання вірменської громади міста. В одному з кварталів також проживали волохи.
Ринкова площа також містила будинки євреїв. А куди ж без них в середньовічній торгівлі. Вони були купці, арендатори, ремісники, власники яток та крамниць. Серед євреїв міста були переселенці з Володимира-Волинського, Коломиї, Меджибожа, Могильова, Ряшева, Червонограду, Шаргорода, Яришева та Турки. Документи свідчать, що в місті жили 65 сімей єврей, 400 українських та польських, 120 вірменських, а також 15 родин польських шляхтичів.
Укріплення Язлівця
Місто мало надійні укріплення. Вони були зафіксовані на карті України французького інженера Г. де Боплана в 1648 р. та картині Ж. Мартіне «Язлівецький замок під час облоги 1684 р.». А от вже на карті фон Міґа 1779-1782 рр. та на кадастровій карті Язлівця 1827 р. не виявлено решток оборонних укріплень.
Але ми можемо дізнатися про надійність містечкових фортифікацій з джерел того часу: «у 1648 р. Язлівець витримує облогу і штурм козацького війська Б. Хмельницького», «турки не захопили місто у 1672 р., аж у 1676». Під час облоги міста козаками героєм Язлівця став Богдан Сеферович, родом з Вірменії і замолоду вивчений військовій справі, на чолі зібраної власним коштом дружини він відбив напад козаків.
Місто мало декілька входів – брам. Це вірменська, жидівська і русько- польська. Українська або як тоді називали руська брама чи русько-польська і жидівська були найстарішими в місті. Їх збудували другій половині XVI ст. Будівництво вірменської було розпочато язлівецьким купцем Мінасом Сириновичем. В 1672 р. він склав заповіт за яким нам відомо, що завершення будівництво було доручено синам. Вірменська брама була зруйнована у 1800 р. Крім, брам в місті були зведені башти та бастеї (приземисті фортифікаційні будівлі, призначені для використання вогнепальної зброї, чия форма і розміщення були пов’язані із розвитком облогової артилерії). Їх було близько 6. Всі вони будували з каменю. Існували й бастіони. Збережені на картині декоративні обрамлення вікон та брам замку можуть підказати й те, що оборонні споруди міста мали подібну декорацію. А тому бачимо, що стиль ренесансу відобразився в архітектурі замку та оборонних укріплень міста. Формування оборонних укріплень відбувалося у два етапи: спершу укріпили ту частину міста, де була ринкова площа, а вже потім ділянку в околицях вулиці Вірменської.
Отже, Язлівець був важливим торговельним центром Поділля. Виживати в складний час середньовіччя йому допомагали військова звитяга та міцні фортечні мури.
