Одним із найвеличніших місць в Україні є Свято-Успенська Почаївська Лавра. Вона споконвіків славиться своїм історичним надбанням та чудесами, що відбуваються у стінах цієї святині. До сьогодні ніхто точно не може пояснити як саме відбувається зцілення у храмі. Проте це є одним із основних чинників, який спонукає вірян з усього світу відвідати це місце. Сюди кожного року приїжджають туристи не тільки з України, але й Польщі, Чехії, Італії, Словаччини та інших країн. А ще Почаївська лавра є найбільшим православним храмом Волині. Далі на ternopil-future.
Багато хто помилково вважає, що з самого початку заснування, Почаївська лавра належить московському патріархату. Проте це не так. Тривалий час монастир функціонував як греко-католицький. Почаївській Лаврі вдалося дуже багато чого пережити за часи своє існування, побувати під кількома державами й конфесіями. Це неабияк повпливало на сучасний вигляд і діяльність церкви. Свого часу тут навіть колись розміщувався один із найбільших осередків Чорносотенського руху та важливим місцем, де колись точилася важлива боротьба за українізацію Православної церкви.
Звідки бере початок історія створення храму?
Історія Почаївської лаври є досить складною і заплутаною. Вона сягає ХVІ століття, хоч і за переказами, храм було збудовано ще раніше. Проте офіційно у документах він згадується лише у 1527 році. Зараз існує чимало дискусій щодо приблизної дати створення святині.
У ХVІ столітті невеличким містечком( на той час хутором) Почаєвом володіла руська шляхтанка та меценатка Анна Гостська, що походить з давнього роду Козинських. Вона та її чоловік були дуже віруючими людьми, часто ходили до церкви, зокрема відвідували Почаївську Лавру. Завдяки її сприянню, спустілий храм через постійні набіги татар вдалося відновити. Протягом усього свого життя, шляхтянка сприяла інтенсивному розвитку святого місця, а також стала першою засновницею першої друкарні в Почаєві. Лаврі Анна Горстська зробила цінний подарунок – чудотворну ікону Божої Матері.
Завдяки меценатці, релігійне життя у Почаєві почало налагоджуватись. Його розквіт пов’язаний, перш за все, з ігуменом Іовом Почаївським або Іваном Залізом. Зараз його відносять до лику святих. Іов дбав про храм і його розвиток, вів активне літературне життя, навіть є автором збірки моральних повчань і порад “Пчола Почаївська”. У ХVІІ столітті, згідно переказам, завдяки молитві ченців, татарам не вдалося захватити й пограбувати храм. Цей період вважається православним у житті Почаївської лаври.
Почаївська лавра належить греко-католикам
Наступний період Свято-Успенської Почаївської лаври називають греко-католицьким. У ті часи місто часто переходило з рук в руки значній кількості шляхтичів польського походження. У литовсько-польський період Почаїв перебуває у власності спочатку Фірлеїв, а згодом Тарновських. Польські шляхтичі неодноразово приїжджали до містечка, а засновнику Тернополя Яну Амору Тарновському навіть вдалося добитися від короля осадження в маєтку Почаїв містечка. Згодом воно отримало назву Новий Почаїв.
Тоді відбулася наймасштабніша реконструкція храму. До цієї справи було залучено чимало видатних архітекторів, скульпторів і дизайнерів. Дуже довго між ними точилися наради та дискусії, про те, як саме повинен виглядати храм. Затвердили проєкт сілезького архітектора Гофмана, який був одним із представників епохи бароко. До речі, до сьогодні цьому храму притаманний саме цей архітектурний стиль. Час від часу у лаврі відбуваються незначні реконструкції, проте сильно її зовнішнього виду не видозмінюють.
У 1791 році будівництво сучасного монастиря було завершено. Найбільшого розквіту він зазнав перебуваючи під Василіанським Чином. У той час це був один із основних чернечих орденів української греко-католицької церкви. Його основоположник- найвидатніший отець Східної церкви Василій Великий. Тоді ж спорудили новий Святоуспенський храм. Тут відбулося будівництво за католицькою традиції, хоч і подекуди зустрічалися риси української православної церкви.
Що цікаво, у 1730 році при Почаївській лаврі розпочала свою діяльність і василіанська друкарня. У її найактивніший період діяльності, вдалося надрукувати більше 300 книг. В той час вони випускалися кількома мовами: польською, латинською та українською. Мовою богослужіння слугувала старослов’янська. Василіани вважали, що для проповіді вона має бути всім зрозумілою. Подекуди друкувалися книги з розмовною говіркою.
Все змінюється у XVIII столітті. Ченці у Почаєві зробили спробу дещо відійти від церковнослов’янської мови. І це, мабуть, була однією із помилок. Якщо ми поглянемо на друковані твори василіан, то можемо зробити висновок, що задовольняючи потреби місцевих читачів, вони створили основу для подальших національних рухів. Взагалі, цей період можна вважати переломним, адже політичні реалії у країні кардинально змінилися.
Прихід російської влади
У 1795 році відбувся третій поділ Польщі. Він неабияке позначився на подальшій діяльності святині. Згідно цього поділу, Почаїв відійшов у власність Російської імперії, а Почаївська лавра перестає належати греко-католикам. Російська влада на новоприєднаних територіях всіляко намагалася насадити православ’я. Згадаємо, що до цього, Почаївська лавра була суто греко-католицьким храмом, проте ще раніше, вона також сповідувала православну віру.
Активне насадження православ’я змусило василіян припинити свою діяльністю в цій місцевості. У цей період призупиняється й книгодрукування. У 1831 році монастир відійшов у власність Російської православної церкви. Дещо зазнав змін і інтер’єр самого храму, за розпорядженням верхівки, у Соборному храмі Успіння Божої Матері встановили 2 вівтарі – Миколаю Чудотворцю та Олександру Невському. Куди пропали василіяни, не відомо. На їх місце приїхали нові ченці, які вірою та правдою служили російському цареві. Для Почаївської лаври розпочався новий період, хоч і тривав він не дуже довго.
Здобуття Почаївської лаври для російської влади мало велике значення. Деякий час там перебували чорносотенці у 1905 році. Це назва низки організацій, що виникли внаслідок революції у Російській імперії. Вони виступали за збереження самодержавства. Їх гаслом стали слова “Православ’я, самодержав’я, народність”. Їх відділення знаходилися у багатьох великих українських містах: Одесі, Києві, Саратові, а також у Почаївській лаврі. Діяльність чорносотенців спиралася, перш за все, на проросійське духівництво і росіян-переселенців. На Волині діяльністю чорносотенців керував архімандрит Віталій Максименко.Погляди й переконання організацій пропагандувалася у низці антиукраїнських видань, що тут друкувалися, зокрема у “Почаевский листок”.
Перша Світова війна та ще один польський період
Дещо змінилася ситуація у часи Першої Світової війни. Тоді з храмів вивозили усе те, що становило цінність. Значну частину духовенства та братії евакуювали до монастиря у Святогірську, який належав до Харківської єпархії. Церкву зайняли австро-угорські війська. Проте внаслідок Брусиловського прориву, до Почаєва знову повертаються російська армія. Тоді ж відновлюється літургія, а частина цінного надбання знову повертається у стіни храму.
У 1920 році поляки окупували Волинь, зокрема Почаїв та його прилеглі околиці. Місто разом із Свято-Успенською Почаївською лаврою увійшло до складу Польської республіки. Відповідно церква, тепер належала Польській православній церкві. Та це тривало відносно недовго, адже скоро Почаїв захопили більшовики.
