Понеділок, 15 Серпня, 2022

Як у Тернополі з’явився водопровід

Джерелом централізованого питного водопостачання Тернополя є підземні води верхньо-крейдяного водоносного горизонту. На відміну від інших населених пунктів, місто бере воду не з поверхневих джерел, а з артезіанських свердловин.

Детальніше про централізоване водопостачання в Тернополі на ternopil-future.

Перші водопроводи

Перший у світі водопровід-акведук з’явився в 312 році до н.е.  в Стародавньому Римі. Його довжина становила 16,5 км. Гроші в його будівництво, переповідають, вклав навіть сам цезар Аппій Клавдій Цек.

Другий у світі водопровід мав довжину вже 70 км і також був споруджений в Римі в 274 році до н.е. Як і третій. Найдовший. Довжина – понад 91,33 км. Був, оповідають історичні джерела, ще й четвертий, найкоротший, водопровід. Починався він у 15 км від Риму й завершував споруди тогочасних водопровідних систем. Останній  водопровід, одинадцятий, був зведений у Римі в 226-му.

Вода в Рим надходила з гірських пагорбів, з відстані від 25 до 100 км від міста. Римляни будували акведуки по всій своїй імперії і деякі з них у сучасній Франції та Іспанії функціонують донині.

Римляни були найзнаменитішими будівельниками водопроводів, але, як наголошують окремі дослідники, далеко не першими. За тисячу років до виникнення Римської Імперії  водопровід був споруджений в Дамаску (Сирія). Він живився від гірського джерела.

За іншою ж версію за винахід водопроводу світ повинен дякувати грекам. Вважається, що вперше він з’явився в часи мікенської цивілізації (культурний період в історії доісторичної Греції з XVI по XI століття до н. е) на острові Крит. У палаці старовинної критської столиці Кноссі була побудована складна система подачі чистої води і відведення стічних вод. Жителі Криту навчилися прокладати труби під землею.

Побутує також думка, що найдавніший водовід був виявлений у Пакистані при здійсненні розкопок Мохенджо-Даро. Вік трубопроводу становить понад 4000 років.

На жаль, римська технологія акведуків не підходила для рівнини. А більшість річок Європи й зокрема Київської Русі початок брали не в горах.

У XVI столітті видатний польський вчений Миколай Коперник створив перший у світі напірний міський водогін з підйомом води на велику висоту. Для цього на річці Бауде, що протікає недалеко від Фромбарка (Польща), він спорудив греблю, шлюз і відвідний канал до міста.

На початку XIX століття Європа з усієї сили боролася з епідеміями холери і черевного тифу, в результаті яких загинули тисячі людей. Однією з причин виникнення недуг виявилося …споживання неякісної води. Питання забезпечення безпечного водопостачання стало одним з найважливіших.

У 1831-му інженер з водопостачання Томас Хокслі спроектував першу у Великобританії систему водопостачання, яка могла подавати воду при постійному високому тиску. Це дозволило уникнути попадання забруднень у воду з мережі. Вода стала доступна одним простим поворотом крана. До речі, перші гвинтові водопровідні крани у тому вигляді, якими ми їх звикли бачити, були винайдені ще у XVIII столітті англійським механіком Джозеу Брама.

У Києві створенням водопровідних мереж займався інженер Аманда Струве. Йому вдалося переконати домовласників в необхідності водопроводу. В 1870-му він уклав з містом контракт, згідно з яким повинен був побудувати водопровід і систему газового освітлення.

Від контори – до комунального підприємства

Спочатку були …криниці. Копані. Майже 600. Саме з них тернополяни брали воду. Досі в місті діє чимало колонок-качалок.

Перший проєкт централізованого водопостачання Тернополя за завданням польського уряду був розроблений професором Отто Надольським ще в 1928-му. Його реалізації завадила війна.

Будівництво центрального водопроводу міста стартувало тільки наприкінці 1947-го. Було складено проєкт будівництва першої черги «Тернопільського водозабору», який в народі ще називають «Білецьким». Планувалося прокласти 10 км магістральних ліній, побудувати сифонний водозабір, резервуари чистої води, контрольний резервуар, шість артезіанських свердловин.

Для того, щоб можна було курувати роботи, а в перспективі – обслуговувати всю систему централізованого водопостачання міста на базі управління водоканалізації, що функціонувало в структурі міського управління, було виділено окреме підприємство, яке отримало назво контора «Водоканал». Офіційно її зареєстровано 5 липня 1949-го. Від цієї дати й розпочала відлік історія сучасного комунального підприємства «Тернопільводоканал».

Централізоване водопостачання Тернополя

Водозабір «Тернопільський», введений в експлуатацію у 1949-му. Проектна продуктивність – 27,0 тис. м3/добу.

Від 1955-го Тернопіль почав інтенсивно розбудовуватися. З’явилися нові мікрорайони та багато промислових об’єктів. Виникла необхідність будівництва другої черги водопостачання.

Проєктне завдання на розширення і реконструкцію Тернопільського міського водопроводу було розроблено в 1960-му Одеським філіалом «Укрдніпрокомунбуд». Планувалося розширення ділянки водозабору шляхом збільшення кількості свердловин.

Для забезпечення експлуатації водопроводу передбачається будівництво адміністративного будинку з лабораторією та диспетчерським пунктом, а також розширення майстерні і господарських приміщень на вул. Н. Подольська (сучасна – вул. Танцорова).

Одночасно з розвитком міста виникла потреба пошуків нових джерел водопостачання. Було детально розвідано водозабів «Тернопільський», а також можливості для зведення «Смиківецького», «Верхньо-Івачівського», а в перспективні – «Охримівського» й «Тауровського».

Для забезпечення питною водою мікрорайону «Дружба» на правому березі річки Серет, у районі вул. Миру, пробурено три артезіанських свердловини. Проте в зв’язку з поганою якістю води (надмірну кількість заліза) через два роки експлуатацію свердловин було припинено, що значно погіршило водопостачання мікрорайону «Дружба».

У 1976-му в експлуатацію введено водозабір «Верхньо-Івачівський». Проектна продуктивність – 87,6 тис. м3/добу.

Згодом, із метою подальшого розвитку системи водопостачання, на умовах пайової участі до розбудови водозаборів й мереж залучаються промислові підприємства. Так, Тернопільський комбайновий завод на «Верхньо-Івачівському» водозаборі зводить насосну станцію, шість артезіанських свердловин, два резервуари чистої води та прокладає стальний напірний водогін «Верхній Івачів -Тернопіль» довжиною в 17 км.

Труби

До помешкань тернополян вода біжить …водопровідними мережами.

 Перші водопровідні труби були знайдені під час розкопок біля річки Інд. Вони були прокладені приблизно в 4000 – 3000 роках до н.е.

Археологічні дані свідчать про те, що китайці використовували очеретяну трубу для транспортування води до бажаних місць ще у 2000 р. до н.е.

Протягом першого століття нашої ери перші свинцеві труби були побудовані в Європі.

Близько 2500-го єгиптяни почали використовувати мідні труби, які несуть воду в ванні кімнати в пірамідах. Вони вважали, що померлі мають потребу в комфорті в потойбічному світі.

У тропічних країнах для транспортування води використовували бамбукові трубки. Колоніальні американці використовували дерево з подібною метою. У 1652-му в Бостоні був зроблений перший водопровід з використанням порожніх колод.

У Центральній Європі, зазвичай, популярним було використання дерев’яних, глиняних та керамічних труб для постачання води.

Так, історичні водопровідні труби з дерева у Німеччині називаються Deichel або Teuchel. Для виробництва водопровідних труб, стовбури свердловини з’єднувалися. 

Ранній відомий спосіб швидкого та недорогого виробництва металевих труб був запатентований Джеймсом Расселом у 1824-му.

Неметалеві труби в системах водопостачання почали застосовуватися після Другої світової війни в 1966-му. Така заміна відбулася через дефіциту міді.

У Тернополі для постачання води використовувалися чавунні, металеві й сталеві трубопроводи. Поволі їх замінюють на поліетиленові.

 Фото з відкритих джерел.

Latest Posts

.