П’ятниця, 1 Березня, 2024

Історія мікрорайонів міста: невідома Дорошівка

Історія Тернополя – це суміш з безлічі легенд, подій, фактів та явищ. Серед них є багато таких, які вже давно стали так би мовити «притча во языцѣхъ», або ж просто так часто обговорювані, що втратили свою цінність. Зокрема, тут варто назвати історію тернопільських підземель, скарбів, про Яна Амора Тарновського, поява терміну «файне місто», міського замку та ряд інших. В той час залишається значна кількість малодосліджених тем. Таких, що можливо й вам не спадали на думку, але які є частиною нашої спільної історії міста. Одна з таких тем – це історія тернопільського мікрорайону Дорошівка. Знаєте де він знаходився? Отож. Детальніше про це розповість видання ternopil-future.com.ua.

Фото з сайту Сайт http://sowiniec.com.pl

Дорошівка

Як повідомляють тернопільські історики Любомира Бойцун, Богдан Остап’юк, Мирослав Остап’юк Тернопіль виник в 1540 р. З цього часу протягом кількох сотень років поступово формуються тернопільські околиці: Оболоння, Загребелля, Заруддя, Торговиця та звичайно Дорошівка або Микулинецька околиця.

Фото з сайту 20 хвилин

Сама назва мікрорайону пішла від вулиці Дороша (кажуть жив тут козак на ім’я Дорош). А тому вже в австрійські і польські часи вона називалася Дороша, а в радянські Павлова (за колією). Більшовики вирішили, що Дорош був скоріше бандерівцем, ніж козаком і тому поспішили перейменувати цю вулицю. Сьогодні ж це вулиця С. Стадникової. Саме тут, у Дорошівці народилася українська артистка Софія Стадникова. А тому сьогодні частина Дорошівки носить її ім’я. Також це місце народження та дитинства автора історії Тернополя Богдана Остап’юка.

Фото з сайту Погляд

За даними дослідників міста Дорошівка – це не лише місцевість біля «рогатки», також цілий район, який ще за Австрії називали «Кападоція» (територія біля старого парку). Дорошівку, яка починалася від «Рогатки» і тягнулась аж до берегів Серету, почали заселяти в 16-17 століттях. Взагалі мешканцями цієї, Микулинецької околиці були переважно українці, так звані «передміщани», згодом вони стали повноправними міщанами, які займалися сільським господарством, ремісництвом, торгівлею. Так, дехто тримав невеликі харчові крамниці, ковбасні. Центром району була Монастирська церква. Саме тут біля Микулинецької «рогатки» (були й інші зокрема Збаразька і на мосту через Серет) й починалась Дорошівка. Чому це місце ще називається рогатка? Бо це роздоріжжя кількох вулиць. В давні часи, коли за в’їзд в місто треба було платити «копитне» тут стояв довгий брус, що спирався на збитих навхрест стояках. Гроші зібрані з купців йшли в міську скарбницю.

Фото з сайту Погляд

Також біля церкви розташовувались основні підприємства району, а це крамниця, шинок та пекарня Вжесневських на Дорошівці та Завадовичів-Шафранюків. Існували тут і ремісничі майстерні та склади. Так, в 1913 р. на вулиці Острозького згадується майстерня інженера Мечислава І Ловінського, де займались помпами, свердлінням криниць, водогонами, металевими конструкціями, бензиновими моторами та ремонтом авто. Також тут було підприємство по вирощуванню городини та квітів Василишина. Та майстерня  Станіслава Асенька, який займався ковальською справою, литвом. Його роботу і зараз можна побачити по Тернополю.

Вулица Острозького та Шептицьких з’єднувалась літерою «Л» вулицею Липовою. На цій вулиці процвітала велика механічна майстерня Станіслава Ольшанського, яку він подарував після «прощального візиту» росіян, які втікали з міста в липні 1917 року. Фото з сайту Сайт http://sowiniec.com.pl

Єврейське кладовище і Великі Гаї – сусіди Дорошівки

Неподалік Дорошівки було розташоване єврейське кладовище, яке в Галичині називалось окописько. За більшовиків воно було повністю зруйноване і зараз теж не особливо виглядає відновленим. Саме на цьому кладовищі ближче до Дорошівки були поховані жертви голокосту – євреї та військовополонені.

Є версія, що саме Дорошівка та її мешканці створила умови для активного заселення міщанського села Великі Гаї. Адже міщани Дорошівки купували землю навколо міста в сторону Гаїв і будували там свої дачі, господарські будівлі. До 1939 року Гаї вважались передмістям Тернополя під назвою Tarnopolske Gaje. А тому село Великі Гаї розширилось, розбагатіло і почало відігравати важливу роль постачальника продуктів для міста та робочих рук.

Різдво на Дорошівці

Мешканці Дорошівки. Фото з кн. Л. Бойцун Тернопіль у плині літ

Спеціального дослідження про місцевість Дорошівка не існує. Навіть статті на ресурсі Вікіпедія не має. А тому щоб більше дізнатися про цей мікрорайон доводиться реконструювати дані із спогадів мешканців цієї місцевості. І тут нам в нагоді будуть записи тернопільського історика Богдана Остап’юка.

Мешканка Дорошівки. Фото з кн. Л. Бойцун Тернопіль у плині літ

Зокрема, тернополянин серед іншого розповідає, як мешканці мікрорайону готувалися до свята Різдва. За 2 тижні готували дрова на паливо, різали січку для худоби, відгортали сніг з подвір’я, біля хати, перевіряли ями з картоплею та буряками. Ввечері господарі та господині вудили шинку та ковбаси, а тому околицею плив запах копченостей.

Мешканці Дорошівки. Фото з кн. Л. Бойцун Тернопіль у плині літ

Жінки в ці дні займалися прибиранням. А тому білили кухню, сіни, печі. Чистили в підвалах стіни та бочки від залишків квашеної капусти, яблук, огірків. Купували чи заготовляли борошно, квасолю, сушені овочі. Щоб все було під руками. Щоб можна було приготувати основі страви та десерти.

Діти в цей час чистили мак, готували пшеницю на кутю, товкли горіхи, різали ялинки в Гаях, Березівському та Петриківському лісах, так щоб ніхто не бачив. В останні роки ялинки вже продавалися на базарі (20-30 рр. ХХ ст.)

Свято швидко наближалося. Вважалося, що буде щастям, якщо в Святвечір першим прийде на подвір’я хлопець і нещастя, якщо жінка.

Приготування їжі, а саме булок, калачів, книшів, медяників, маківників, тортів, тістечок та інших ласощів було закінчене попереднього дня. В день Святого вечора готувався пісний борщ з вушками (маленькі вареники з ікрою та грибами), капуста, вареники з іншою начинкою, голубці, пампушки, кутя, квасоля, узвар, риба та інші страви. Всі відчували на запах цю смакоту, але не наважувались їсти.  

Після заходу сонця вносили до хати дідуха – сніп пшениці і ставили на покутті. Стіл притрушували сіном і ставили на ньому кутю та свічку. В куточку стояла ялинка. Далі всі після молитви починали їсти борщ, або кутю (якщо мали пасіку). Першу ложку куті кидали до стелі і рахували скільки зерен прилипло. Кількість яка получалось свідчила, що саме стільки бджолиних роїв мало прибути в наступному році. Далі гадали на небо чи буде врожай. Зоряне – багатий, хмарне – не буде. Далі починали колядувати. Про це своя історія.

Фото з сайту mediator.te.ua

Битва вертепів

Завершення колядування означало, що прийшов час вертепів. Він був високий – 1,5 метра і широкий – 3 метри. Мав 2 поверхи та 3 бані. Його готували старші хлопці за декілька тижнів до свята склеюючи кольоровий папір один до одного. Завдяки своїм розмірам його несли 4 людини. Крім, людей, які відповідали за вертеп разом з ним ходили три царі, Ірод, янголи, лицарі з мечами і в шоломах, чорт, жид з козою, смерть з косою. Загалом близько 20 осіб. В 1924 р. на Святвечір на Дорошівці відбулася битва двох вертепів: Микулинецького та Зарудянського. Переговори ні до чого не призвели. Почалася бійка. Вранці біля Свято-Успенської церкви очевидці могли бачити залишки вертепів, палки, штахетини. Такою була зустріч вертепів. В наступні роки на Дорошівку ще ходили вертепи, але вже менші…

Дорошівська парафія

Так сталося, що деякі мешканці Дорошівки відвідували українську гімназію. Детальніше про цей навчальний заклад тут. Душею ’’Парафії” був сл. п. Захар Вацик, опісля фармацевт, старший брат Василя, а духовим опікуном і парафіянським поетом був Роман Завадович тепер відомий поет і письменник. А також Стефа Брояка, Мінця Онуферко, Іванна Опанович (померла в молодому віці), Ярослава Завадович, Оля Олійник, Маруся Мисула, Стефа Вишневська, Данця Ремеза, Стефа Вацик, Марійка Романюк, Юзя Ямна, Іванна Пігут, Іван Завадович, Теодор Музичишин, Віктор Цебровський, Осип Дзядів, Василь Онуферко, Алексевич, Степан Стешин. Саме ці учні створили дружній товариський гурток. Одного разу хтось назвав цей гурток «Дорошівською парафією» і назва приклеїлася до хлопців та дівчат. «Дорошівська парафія» влаштувала в домі кого з дівчат танці, пісні, товаристські забави (місця для забав змінювались). Інколи «парафія» сходилася на сходи біля Монастирської церкви або ж ходила до Гаїв чи в «Береги» що над Серетом.

Фото з сайту Вікіпедія

Отже, ось такою була Дорошівка раніше. Сьогодні її не впізнати, щезають навіть останні острівки старовини. Жаль, що цей відомий історичний район Тернополя не потрапив до загального макету міста. Можливо, це справа майбутніх років. А якою ви знаєте Дорошівку?

Latest Posts

.,.,.,.,. Copyright © Partial use of materials is allowed in the presence of a hyperlink to us.