Гусятин і Підволочиськ – маленькі міста на Тернопільщині, які знаходяться поряд, і які протягом багатьох років були суперниками. Історія суперництва сягає своїм корінням в давнину, часи, коли ці міста були засновані, а також в недавній час, коли вони зайняли важливе становище на австро-російському прикордонні. Детальніше про це розповість ternopil-future.
Як повідомляє видання Локальна історія, відстань між Підволочиськом та Гусятином – 70 км. Не мало і не багато. Вони мають багато спільного, а саме – розташування на річці Збруч, Подільських Товтрах, на межі Поділля та Галичини, по 7 тис. населення. Але колись одне місто могло стати великим і відомим, а друге залишитися невідомим селом. Та все вирішила доля і невдалий підхід до інновацій.
Поділи Речі Посполитої
Гусятин або Всятин чи Усятин відомий з 1431 р. Мешканці міста заперечують, що назва їх міста походить від гусей, а тому вказують назву рослини гусятника або чоловіче ім’я Ус. В 1772 р. в результаті першого поділу Речі Посполитої Австрійська імперія забрала собі Галичину, а Росія частину Прибалтики і Білорусії. За другим поділом Польщі в 1793 р. Росія захопила Правобережну Україну (Поділля, Волинь, Київщину), а отже, між Австрією та Росією встановився спільний кордон.
Гусятин і залізниця
Гусятин, будучи під владою Австрії, вдало використав своє розташування. В середу тут відбувався ярмарок, на який приїжджали купці з усієї України. Щоправда була в них незначна проблема, а саме – дерев’яний місток через Збруч, який регулярно нищили повені. А тому митники з обох сторін вирішили, що для посилення торгівлі необхідний кращий міст. І побудували кам’яний. Також розширили до нього під’їзди. Завдяки цьому гусятинці отримали лише в 1859 р. 110 російських віз. Хтось їздив на торгівлю в Одесу, а хтось до Кам’янця-Подільського, чи ближче – в Ярмолинці, Купин, Лянцкорунь. На такі поїздки вирушали всією сім’єю (як зараз), а інколи навіть брали музикантів в дорогу. Загалом один купець перетинав кордон 7 разів на рік. Приїздили в місто й іноземці: французи, британці, німці. Місто поволі ставало центром харчової промисловості. Тут працювали пивоварні, лікеро-горілчаний і спиртовий заводи графів Голуховських, білкова фабрика Луї де Фере, яка переробляла яйця.
Всі змінилось з будівництвом залізниці. Є інформація, що вона мала вести саме до Гусятина. Але купці були консервативними і боялися всього нового, а тому повезли до чиновників у Відень хабарі. В результаті залізницю отримав Підволочиськ. А Гусятин (так ніби в покарання) охопила ще й епідемія холери. Почався його занепад. Багато купців перебралося до Підволочиська.
Минуле Підволочиська
Назва поселень Волочиськ, поряд з сучасним Підволочиськом з’явилась в часи, коли мосту через Збруч не було і всі вантажі перетягували волоком. А тому з правої сторони виник Волочиськ, а з лівої поселення отримало назву Підволочиськ або, за іншими даними, Хлібанівка. Поселення було у власності Костянтина Острозького. В 1553 р. тут вже був замок. У 18 ст. містечко мало назву Унтерволочиськ. До 19 ст. це була околиця панського маєтку і волості, що перебувала в селі Староміщина, що поряд з сучасним Підволочиськом.
Залізниця
В 1870 р. почалося будівництво залізниці між Тернополем і Волочиськом. Вперше у Підволочиськ прийшов потяг 1 або 5 листопада 1871 р. Поряд лежали землі графа Баворовського (до речі в Тернополі був став Баворовського, ми писали про це). Саме тут і почало рости нове поселення. Йому було надано статус міста. Тут в цей час проживало 2 тис. мешканців, а на 1900 р. вже 5 тис.
Промисловість і торгівля міста
Купці в Підволочиську були переважно євреями. Вони займалися посередництвом і продавали зерно, що купували в підросійській Україні. А працювали на залізниці українці та поляки. Згодом тут було побудовано перевантажувальну станцію і митницю. Далі звели костел, будинок польського спортивного товариства «Сокіл». На гербі міста стояв Меркурій – покровитель торгівлі. Тут працювали представники Німеччини, Франції, Швейцарії, Британії. Вони купували зерно для своїх країн. Кажуть, що тут був проїздом перський шах. А от у Волочиську він навіть обідав. Таким чином містечко стало важливим пунктом між Австрією та Росією.
У місті було побудовано великий вокзал, готель з голосною назвою «Одеса». За одну кімнату платили 2 австрійські крони та 60 геллерів. Що цікаво – тут була відкрита філія судноплавної компанії Austro-Americana. Правда перевозила вона не товари, а селян, які емігрували за океан. Також працювало багато купців, кав’ярень, декілька млинів, цегелень, фабрика для переробки яєць, крамниця з спеціями, альбумінові фабрики. До речі, альбуміни – це прості білки, які широко застосовуються у харчовій і текстильній промисловості. Так поселення стало місто.
Гусятин в ХХ ст і сьогодні
Залізниця все ж добралася до Гусятина в 1891 р. Городок, що на Хмельниччині і Копичинці, що поряд з Гусятином об’єднались залізницею. Місто отримало нове життя. Почали будувати нові кам’яні будинки.Зараз в місті знаходиться Новозбручанське родовище мінеральної води типу «Нафтуся», яке відгонить сіркою. А загалом місто не змогло стати курортним раєм. Санаторій Медобори закрили, як і «Збруч», а також бальнеологічну лікарню, що місто зараз намагається відновити. Залишились в місті бернардинський костел Святого Антонія, оборонна Онуфріївська церква та пам’ятник з бронзи Северину Наливайку. Замок, ратуша, палац, знищений Мордехаєм Фрідманом, засновником-цадиком з Гусятина.
Пройшло майже півтора століття. Часи радянської влади змінили зовнішній вигляд містечок, як Підволочиська, так і Гусятина. Вони типово радянські міста. З центральними площами і пам’ятниками. Хоча й часи незалежності теж впливали. У Підволочиську це проявилось появою білого янгола та Тараса Шевченка, збереженням вілли Громницьких, де зараз музей УПА, Троїцької церкви та будинку, де читав поему Іван Франко.
Отже, історія подільських і галицьких міст дуже цікава і незвичайна. Впевнені, що таке суперництво існувало і між іншими містами.
